Із початком повномасштабної війни наше життя повністю змінилося. На жаль, наше місто стало прифронтовим і постійно перебуває під обстрілами. Поруч із нашим будинком неодноразово були прямі влучання ракет і шахедів, тому ми змушені жити в постійному страху та напруженні.

Найстрашнішим для нас став перший день повномасштабної війни, коли звичне життя кардинально змінилося.

Через постійний стрес у моєї молодшої дитини з’явився псоріаз. Вона дуже боїться вибухів, тому навчається онлайн. Усе пережите сильно вплинуло на її емоційний стан.

Особливо страшний випадок стався під час однієї з масованих нічних атак на наше місто. Ми бігли до спільного коридору, щоб сховатися від обстрілу. Після потужного вибуху розірвалася лампочка, і дитина босою ногою наступила на розбите скло, травмувавши ногу. Відтоді вона дуже боїться спати без світла.

Моя дитина емоційно чутлива, а постійні обстріли лише посилюють її страхи. Попри всі труднощі, вона любить спорт і танці, які залишаються важливою частиною її життя.

Найбільше мені хочеться, щоб дитина мала можливість хоча б ненадовго відволіктися від постійних тривог, відпочити в безпечному місці та на деякий час забути про те, що в Україні триває війна.