Із початком повномасштабної війни життя нашої родини змінилося в усіх сферах. Спочатку син разом із мамою виїхав за кордон, але згодом вони повернулися до Сум. Пізніше ми з дружиною розлучилися, і дитина дуже важко пережила розлучення батьків. Постійні вибухи та обстріли міста ще більше погіршили його емоційний стан. Син став замкнутішим, мовчазнішим і почав менше спілкуватися з оточенням.

Згодом усі школи міста перейшли на дистанційне навчання, і син опинився майже в повній ізоляції від звичного кола спілкування. Зараз ситуація в Сумах залишається надзвичайно складною. Постійні удари керованими авіабомбами та атаки безпілотників, зокрема дронів на оптоволокні, не дають можливості навіть спокійно пересуватися містом.

Одним із найстрашніших моментів став вибух складу з боєприпасами у 2025 році неподалік від нашого будинку. Син тоді перебував удома й дуже злякався. Вибух був настільки потужним, що значна частина району зазнала руйнувань.

Того ж року ми стали свідками ще однієї жахливої події. Ракета влучила в центр міста, коли ми перебували неподалік. Після вибуху син на власні очі бачив закривавлені тіла людей, які лежали просто посеред вулиці. Це було страшне потрясіння для дитини.

На жаль, таких подій стає дедалі більше. Наше місто обстрілюють щодня. Серед друзів мого сина вже є ті, хто загинув через війну. Усе це дуже болісно впливає на його психологічний стан.

За характером мій син сором’язливий, емоційно чутливий і замкнутий. Водночас він має багато захоплень. Любить велоспорт, займається боксом і плаванням. Раніше також відвідував заняття з програмування та моделювання.

Мені дуже хочеться, щоб син хоча б на деякий час зміг залишити позаду постійний страх, обстріли та напруження. Щоб він побув серед однолітків у відносно безпечному середовищі, мав можливість спілкуватися, відпочивати та знову відчувати радість.

Найбільше я мрію побачити, як його очі знову засяють.