Початок війни ми зустріли у бабусі в Куп'янську, де застали окупацію і на власні очі бачили, як їхали російські танки. Там нас спіткало перше велике горе - дідусь помер, бо коли зайшли рашисти, швидка допомога просто не приїхала, її не пропустили. Ми з сином важко вибралися з Куп'янська, але у Харкові почалося найстрашніше. Кожен день ми змушені були спускатися у підвал, але згодом дитина захворіла, і ми залишилися вдома. Саме в цей день прилетіло в танкове училище, а наш дом знаходиться зовсім поряд.

Тоді ворожий літак скидав бомби прямо над нашим будинком. На голову летіло скло та цегла, усе навколо було в густому диму. Поцілили у склад боєприпасів, і потім усю ніч все вибухало та детонувало. Страх був неймовірним. Після цього бомбардування у дитини з'явилося сиве волосся, він став дуже бистро і незрозуміло розмовляти. Це порушення так і залишилось досі.

Син дуже багато пережив, після всього цього жаху він став замкнений, а його мовлення тепер потребує тривалої допомоги логопеда. Попри глибоку травму, дитина намагається знайти розраду у творчості та висловити свій біль через мистецтво. Він грає на гітарі та пише власні вірші, що допомагає йому хоч трохи справлятися з внутрішніми переживаннями.