Після початку повномасштабного вторгнення нам довелося пережити жахи життя в окупації. У березні 2022 року я з двома дітьми нарешті змогла виїхати у більш безпечне місце. Спочатку ми поїхали до Дніпра, де пробули два місяці. Проте після постійних ворожих обстрілів діти дуже сильно лякались кожного гучного звуку, і ми прийняли рішення рятувати їх далі - виїхали до Чехії. Там ми прожили один рік, намагаючись оговтатися від пережитого. Згодом ми все ж повернулися в Україну, так як наш чоловік і тато - військовий, який захищає рідну землю. Зараз ми мешкаємо в Києві, де змушені орендувати житло і заново будувати свій побут.

Найстрашнішою і переломною датою для нашої родини назавжди залишається 24.02.2022, коли звичне щасливе життя зруйнувалося в один момент. Постійні переїзди, страх за батька на фронті та відсутність стабільності стали великим емоційним випробуванням для дітей. Зараз їхнє життя - це переважно звичайні будні в школі за монітором комп'ютера або під звуки повітряних тривог, де їм дуже бракує справжнього дитинства та живого спілкування.

Сили та натхнення вони намагаються знаходити у своїх захопленнях - діти люблять спорт та вчаться грати на гітарі. Ці заняття допомагають їм відволікатися, але повноцінний відпочинок серед однолітків у безпечному місці - це те, що допоможе їм повернути радість життя та віру в майбутнє.