Російський «Іскандер» поцілив у звичайний сільський магазин на Дніпропетровщині, де п'ятирічна Марійка вибирала печиво разом із бабусею.  Бабусі, Тамари Іванівни, більше немає. Марійка вижила, але втратила пів ноги. Ситуацію ускладнює те, що у дівчинки аутизм. Маленька  не може словами пояснити свій розпач і переживає фантомний біль на самоті. Через поранення стався вагомий відкат у навичках, що ускладнює процес протезування. 

Мати дівчинки, Валерія Карячка, розповідає про те, як війна б'є двічі. Батьки дітей із ментальними особливостями й до повномасштабного вторгнення мали чимало труднощів та викликів.  Кожен день - це титанічна праця, аби просто навчити дитину побутовим навичкам, взаємодії зі світом. Коли ж на аутизм накладається ще й  мінно-вибухова травма, то цей крихкий світ руйнується до основи. 

Марійка не може усвідомити, куди зникла її ніжка, важко звикає до протеза. Маленька  щодня обходить кімнати в пошуках загиблої бабусі, яка була її опорою. 

Мати дівчинки розповідає про те, чому наше суспільство виявляється тотально не готовим до зустрічі з понівеченим дитинством. Але попри виснаження, ця історія ще й про дивовижну стійкість, яка народжується з великої любові.