Наше життя тепер повністю зосереджене навколо дому, адже ми живемо в зоні постійних бойових дій. Діти перейшли на виключно онлайн-навчання і через це стали рідко спілкуватися зі своїми однолітками - усе їхнє соціумне життя тепер обмежене телефонами. Я була змушена перейти на віддалену роботу, щоб постійно бути поряд із дітьми та доглядати за своєю мамою, яка є інвалідом 2 групи, пересувається лише на ходунках і не може сама себе обслуговувати.

Найстрашніший спогад для нас - перший день війни. Тоді ми вимушено покинули свою домівку, а маму з кішкою залишили вдома. Ми, як і всі тоді, думали, що їдемо буквально на три дні і все швидко закінчиться, але реальність виявилася зовсім іншою.

Попри постійну небезпеку, донька намагається знаходити радість у творчості: вона займається танцями, дуже полюбляє малювати та робити різноманітні поробки своїми руками. Нещодавно з нею сталася травмуюча подія - на лужку вона стрибала на хоббіхорсінгу (іграшці-конячці на палиці), яку змайструвала сама, і в траві напоролася на цвях, пробивши ногу прямо через кросівок. Це додало ще більше болю й переживань у наше й без того важке сьогодення.