З початком повномасштабного вторгнення наше життя перетворилося на виживання, розділившись на «до» та «після». Ми були змушені залишити свій дім, рятуючи дітей від небезпеки. Разом із домом ми втратили все: звичне коло спілкування та близьких друзів, з якими нас розкидала війна. Найважче ці зміни переживає дитина, яка стала безпосереднім свідком вкрай травмуючих подій. Це сталося у 2022 році, коли ми ще перебували вдома. Донька була в кімнаті, коли зовсім поруч стався потужний приліт. Вона на власні очі бачила спалахи, чула страшний гуркіт вибуху та бачила, як ударною хвилею вибиває скло та руйнує стіни нашої оселі. Але найстрашніше — вона зрозуміла, що в ту саму хвилину поруч загинули люди. Це був найжахливіший день нашого життя.

Війна завдала глибокого удару по психоемоційному стану дитини. Вже четвертий рік поспіль її навчання проходить виключно в онлайн-форматі: спочатку через пандемію, а тепер - через постійні обстріли. Вона фактично позбавлена нормального дитинства, живого спілкування та підтримки однолітків. Постійна ізоляція перед монітором та накопичення стресу призвели до серйозних порушень сну. Через нескінченні нічні тривоги та звуки вибухів дитина майже не знає, що таке спокійний відпочинок. Постійні безсонні ночі виснажують її нервову систему, викликають тривожність та апатію. Ми щодня живемо як на лезі ножа, перебуваючи в стані безперервного очікування небезпеки. Це відчуття хронічної загрози позбавило дитину базового почуття безпеки, вона стала більш вразливою та швидше втомлюється.

Попри весь цей жах і відсутність можливості відвідувати секції наживо, донька намагається знаходити розраду. Гімнастика - це велика частина її життя, вона займалася нею професійно з 3-річного віку. Хоча через переїзд ми втратили спеціалізовану школу, дитина не полишає тренувань і щодня займається вдома самостійно, щоб підтримувати форму. Також вона багато малює, бо для неї це спосіб самовираження та заспокоєння, і дуже любить співати - вокал допомагає їй хоч на трохи емоційно розвантажуватися від пережитого.