Я мати-одиначка. Маю двох дітей. Ми жили в місті Гуляйполе Запорізької області. Я працювала в лабораторії державної ветеринарної клініки. Про початок війни дізналася на роботі. 

П’ятого березня почалися обстріли Гуляйполя. Ми з дітьми сиділи в будинку, накрившись подушками та ковдрами. Першого ж дня росіяни зруйнували будинок мами. Добре, що вона ночувала тоді в мене. Згодом ми перейшли в укриття, що знаходилося на території школи. Зранку їздили додому приготувати їсти й поверталися. Світла й води не було. Водою ділилися знайомі. Вони набирали її з криниці. 

Війна забрала дуже багато життів. Чимало будинків розбито. Психологічно тяжко. Я здригаюся від кожного сигналу повітряної тривоги. 

Десятого березня мер Гуляйполя оголосив евакуацію. У нас речі вже були зібрані. Ми схопили їх, забрали кішку, собаку й побігли на евакуаційний автобус. Мама виїхала в Польщу. А я з дітьми зупинилася у Запоріжжі. Дуже вдячна чоловікові, який запропонував житло за мінімальну орендну плату. 

Я поки що не працюю, бо боюся залишати дітей одних вдома. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться і все буде добре.