Мені 38 років, я з міста Снігурівка. В мене шестеро дітей.
Ми знаходилися вдома з дітьми, а нас орки закрили в хаті й тримали. Було дуже страшно, важко - це навіть не передати словами. Нас просто зрадив мій співмешканець, хоча ми його спасали.
Не було ні води, ні їжі. Нічого не було. Що мали своє, те доїдали з дітьми.
Війна вплинула на все, на моїх дітей. Всі стали нервові - психіка вже геть нікуди не годиться в них, та і в мене.
Шокувала нас оця війна. Я хочу, щоб у нас був мир - і все. Я більше нічого не хочу. Тільки щоб діти цього не бачили.
Думаю, що після війни буде все добре, після війни буде краще. Робота буде. І школа буде. І дитячі садки будуть - все буде.
