Ми з міста Дніпрорудне Василівського району. Наша родина - це я з дружиною і двоє дітей. 

У перший день війни ми їхали до батьків у село. Заїхали на заправку, але вже заправитись не могли, бо були дуже великі черги. 27 лютого через наш населений пункт уже пішли колони русні. Чеченці йшли з прапорами. Танки зупинялися біля двору, повертали башти, це було страшно. 

У нас своє невеличке фермерське господарство. Орки забрали у нас зі складу зерно, насіння. У мене було 30 тонн насіння, я поїхав з документами розбиратися. Вони сказали: "Їдь звідси, поки живий". Діти виходили у місто покататись на електросамокатах, орки їх у них забирали. Діти плакали, рашисти катались на самокатах з автоматами наперевіс. Страшно було дітей випускати на вулицю. 

Якось я їхав з дачі, запізнився, потрапив на їхню комендантську годину. Орки мене зупинили, у голову били прикладом, забрали у мене скутер. На другий день прийшов його забирати, вони почали вимагати п'ять тисяч гривень. Але я їм той скутер подарував. Платити їм нічого не збирався. 

Двічі я потрапляв на комендантську годину. З подвір'я виходити після її початку було заборонено. 

Не було готівки. На картці гроші були, а купити щось за них було неможливо. Придбати продукти ми не могли. Ціни злетіли космічно. Та й купити було нічого, не було найнеобхіднішого. 

Виїжджали ми п'ять діб. Стояли у Василівці, нас орки не пропускали. Ми ночували у машині. Ночами було холодно. Автомобіль заводити забороняли, щоб хоч трохи погрітися. Харчі закінчилися, які ми з собою брали, а назад у Василівку, щоб щось придбати, не пускали. Дітям було складно - вони постійно плакали. Орки знущалися, роздягали чоловіків до трусів, сміялися. Такі у них жарти були. 

Я залишився без роботи. Дружина працює онлайн. Ми покинули заміський будинок, живемо в орендованій квартирі. Війна змінила все у гірший бік. 

У нас залишились на окупованій території батьки. Батько - інвалід, на інсуліні. Ми різними способами намагаємося передати інсулін, медикаменти. 

Я на 90 відсотків впевнений, що навесні повернусь додому. 

Ця війна багато чого перевернула, я почуваю себе у підвішеному стані. Якщо доведеться працювати з людьми, які тепер співпрацюють з орками, то я так не хочу.