Прокинувся - мені сказали, що війна почалася. Я в шоці був, звісно. Через наше село пролітали ракети, потім ми ввімкнули новини і все побачили по телевізору.

Ніде було щось купити, не було світла, води – ось такі в нас труднощі були. Страшно було дуже, коли бомбили.

Мого друга розірвало під час обстрілу. Він не встиг сховатися в підвал, і біля нього впала міна. З міномета стріляли, і його розірвало на шматки. Те, що хати порозбивали, також дуже шокувало.

Рідні, слава Богу, виїхали, я залишився сам. Але на мою психіку війна вплинула. 

Ми дев’ять місяців були в окупації. Єдина радість - коли рашисти давали «коридор», і нам завозили хліб та роздавали. Один раз наші передали допомогу, а потім уже окупанти не пускали: неможливо було ні виїхати, ні заїхати.

Мені здається, що все це затягнеться надовго. Ми тут пів року жили спокійно, а на Великдень пішли в церкву – і вони, гади, нас обстріляли. Люди всі тікали, діти загинули.

Мені головне, щоб мир був і родина повернулася.