Це була звичайна ніч. Ми спокійно спали в нашому будинку. І тут пролунали перші вибухи. Будинок аж підстрибнув, і люстра зі стелі впала на підлогу. Моя донька прокинулася, і ми вибігли на двір. Там ми побачили сусідів, які бігли з жахом у власних очах. Я запитала, що відбувається, і мені відповіли, що почалася війна. З усіх боків лунали вибухи, і помаранчеві заграви виднілися вдалечині. Ми зібрали документи, одяглися і поїхали в місто.

Я довго не могла повірити, що сусідня країна може здійснити таку підступну агресію. У нас є родичі там, але вони не розуміють, яку жахливість скоїли їхні війська. Вони вбивають і руйнують все на своєму шляху, і люди страждають.

У перші дні війни було дуже важко. Магазини не працювали, а деякі відкривалися лише на декілька годин. Ми провели перші три дні в метро, намагаючись зберегти їжу для дітей, і ніхто не знав, що нас чекає в майбутньому. Потім ми переїхали до родичів. Магазини на той момент були порожні, і надходжень не було. Ми випікали хліб самі і користувалися залишками їжі.

Ми залишили свій дім в день вторгнення, і до вересня 2022 року наш регіон був окупований. Ми не виїхали з міста, а залишаємося тут. Наш будинок був повністю зруйнований, і повернутися туди жити неможливо.

Ми дуже раділи, коли наші змогли вигнати окупантів з нашої території. Радість наповнювала наші очі слізьми.

До війни я була приватним підприємцем і володіла маленьким магазином. Тепер я намагаюсь відновити свій бізнес.

У мене залишилась фотографія, яку я забрала після звільнення території від окупантів. На цій фотографії я радісно їду на атракціоні в нашому парку, але вона була пошкоджена осколком снаряда. Маємо два життя - одне до війни і одне - після неї.