Моїй мамі 91 рік, вона пройшла війну і голод. Зараз складно більш морально, ніж матеріально. В нас у Краматорську частенько відбуваються бойові дії. Складно це усвідомлювати, нам нелегко, але ми не дуже скаржимося - буває у людей і гірше.

Ми не виїжджали нікуди. Мама лежача, у чоловіка був інфаркт. Вони не погоджуються нікуди виїжджати. Тому залишаємося тут. Діти і внуки роз'їхались, залишились ми втрьох. Ну нічого, прорвемось. 

Я до останнього не вірила, що буде війна, та ще й у такому масштабі. Перші дні були дуже страшними, ми від телевізора не відходили. Було дуже складно морально. Зараз уже звикли до цієї ситуації, аби гірше не було. Те, що немає світла добами, нічого, у людей не лише електроенергії, а й води й газу немає. Ми потерпимо. 

Нам надають допомогу від держави, безкоштовні ліки, отримуємо продуктові набори. Не падаємо духом. 

Багато людей повертаються, відповідно відчиняються аптеки і магазини. Раніше була одна-дві аптеки на все місто, а зараз є можливість усе придбати. Пенсію нам платять. Нам вистачає. 

Найбільше шокували події, які відбувалися у нашому місті. Дякувати Богу - без жертв, але були руйнування. Майже щодня проходжу повз ці будинки. Але волонтери молодці: дахи покрили, гріх скаржитись. 

Думаю, що війна триватиме ще пів року.

Хочу побачити онуків, щоб вони повернулись назад. Це можливо тільки після того, як закінчаться воєнні дії. Зараз мрія у всіх одна - мир, мир, мир. Дай Бог, щоб усі повернулись і залишились живими.