Тихобразова Софія, 11 клас, Круглицький НВК "ЗНЗ І-ІІІ ступенів - ДНЗ"

Вчитель, що надихнув на написання — Вигнан Аліна Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Таке мале слово, а таке важке, дуже чорне, пусте і надзвичайно гірке…

Війна…До 2014 року воно існувало для кожного з нас тільки в уяві, про нього ми дізнавалися з книжок, фільмів та з підручників. Проте зараз, на жаль, війна стала страшною реалією для кожного українця, адже вона прийшла у наш рідний дім. Кожен із нас відчуває на собі тягар війни та несе відповідальність за майбутнє нашої країни.

Ми стикаємося з випробуваннями, які вимагають від нас великої сили, мужності й рішучості. Це не просто війна за територію, це війна за можливість існування та розвитку нашої незалежної України.

1000 днів війни… Ми стикаємося з особливим виміром цього лиха. Це не просто кількість днів, це тисячі історій, сотні тисяч переживань, мільйони втрат і перемог, які червоною стрічкою вплетені у загальну історію величезної трагедії.

Перші дні війни завжди сповнені шоку та нерозуміння. Люди не можуть повірити, що їхнє життя змінилося назавжди. Також і моя родина не стала винятком. Вулиці, які колись були наповнені сміхом і радістю, тепер перетворюються на зони конфлікту. Але

навіть у найтемніші часи з’являються герої. Вони не завжди одягнені в броню; це звичайні люди, які ризикують своїм життям заради інших.

Волонтери, медики, військові — кожен з них стає частиною великої історії боротьби за свободу. Саме таким прикладом на все життя для мене став подвиг мого сусіда - односельчанина Івана Руснака, який поклав життя за мене, мою родину, за всіх нас. Іван з 2014 року мужньо і безстрашно боронив свій край на східних кордонах, відвойовуючи у ворога рідну землю, не раз рятував своїх побратимів, ризикуючи власним життям і отримуючи поранення. Здавалося, немає шансів вижити і вийти з оточення, проте якась невидима світла сила берегла відважного воїна і виводила з пекельного кругу. Напевно, материнська молитва і сильна віра та любов закривали Івана від чорної смерті. Війна завжди розлучає рідних, коханих, близьких. Проте війна, як не дивно, звела два закохані серця, поєднала дві самотні долі. Іван знайшов свою кохану Оксану, з якою мав побратися, як тільки випаде нагода і він зможе повернутися.

Дівчина чекала коханого, будучи при надії. Проте реальність виявилася жорстокою: Герой загинув… 

Жорстокою виявилася і доля: Оксана втратила дитину, а з нею і мрію та надію, втратила інтерес до життя. Так само, як і мама нашого Героя, втративши єдиного сина, єдину опору та сенс життя, не має більше заради чого жити… Ось вони – жорстокі реалії життя у війні. І таких родин у моєму селі з кожним днем стає все більше, на жаль. І кожна така родина має свою страшну й до болю важку історію втрати.

Під час війни важливо пам’ятати про таких людей, які залишилися вдома. Вони переживають страх і невизначеність, чекаючи на новини від своїх близьких. Це страждання часто залишається непоміченим, але воно також є частиною загальної картини. За кожним солдатом стоїть родина, яка тривожиться за його долю.

Однак навіть у найскладніші часи виникає надія. Люди об’єднуються, щоб підтримувати одне одного.

Наша школа також постійно долучається до різноманітних волонтерських акцій, ми допомагаємо нашим воїнам у різний спосіб: плетемо маскувальні сітки, готуємо продукти на передову, збираємо речі, засоби гігієни та ін.

Усі разом ми єднаємося навколо спільної мети — вижити та перемогти. Кожен день приносить нові виклики, але й нові можливості для зростання. Війна змушує нас переосмислити цінності, зрозуміти важливість миру і єдності.

Протягом 1000 днів війни ми стаємо свідками не лише страждань, а й неймовірної сили людського духу. Ця сила виявляється в маленьких перемогах: в порятунку життя, у відновленні зруйнованих міст, у підтримці тих, хто цього найбільше потребує. Кожен крок до миру — це ще один день боротьби, ще одна можливість для відновлення.

Коли війна закінчиться, ми повинні пам’ятати ці 1000 днів. Вони навчать нас цінувати мир і співчуття. Ми повинні зберегти пам’ять про тих, хто віддав своє життя за свободу, і тих, хто залишився живим, щоб продовжити їхню справу. Війна — це не лише про руйнування; це також про відродження та надію на краще майбутнє.

В кінцевому підсумку 1000 днів війни — це не лише історія про втрати, а й про незламність людського духу, про здатність любити і підтримувати один одного навіть у найскладніші часи. І ця історія продовжується далі, ведучи нас до нових горизонтів і можливостей.