Перед тим, як до нас зайти, росіяни скинули три бомби з літаків, розбили повністю вулицю - люди загинули. А потім, як німці, заходили на техніці.

Ми вісім місяців були під окупацією, у нас не було світла, води, зв’язку. Наші діти виїхали, і ми не могли їм зателефонувати. Психологічно було дуже важко. 

З ліками було дуже погано, не можна було грошей зняти. Нам пенсію нараховували, але зняти не було як.

Я живу напроти РЕСУ – там окупанти стояли. Кожного ранку прокидалась і бачиш їхні пики. І обстріли у нас були сильні. Багато людей загинуло. 

Біля одного дому сиділи четверо людей, і як почали бомбити - потім збирали людей в мішки по частинам.

Було дуже важко, але коли зайшли наші, це був дуже щасливий день. Навіть повітря було не таке, як раніше. Їздила машина і вони співали Гімн України. Було дуже радісно. Звісно, хочеться, щоб перемога загальна була, і щоб вигнали нападників за кордон. А от недавно прилетіло 12 ракет - вже не знаю, що вони хочуть, фашисти є фашисти.

Я думаю до літа закінчиться війна. У нас має бути гарне майбутнє. Багато людей молодих загинуло, щоб в нашій Україні все було, щоб країна була процвітаюча. Може, і наше керівництво задумається, що потрібно якось по-іншому жити.