Я була вдома, коли почалась війна. Місто захопили і оточили всього за три дні, і життя у Маріуполі перетворилося на жах. Щодня снаряди потрапляли до житлових будинків, горіли під'їзди та квартири. Не стало води, світла й газу. Опалення не було. На вулицях лежали тіла загиблих, а люди готували їжу біля будинків, не знаючи коли прилетить наступна міна. Страх та жах стали частиною нашого життя. Виїзд із міста був неможливий, доки не відкрили коридор. Було страшно, коли літала авіація, я накривала собою дитиною. Я поїхала, ризикуючи життям, бо залишатись було неможливо. Мене вивіз чоловік.

Довелось перетнути багато блокпостів, а у мене на руках маленька дитина. Це були найстрашніші дні у моєму житті. 

Зараз живу в Рівному, але щодня думаю про будинок і тих, хто залишився там. Дуже хочу повернутись і жити без страху. Сподіваюся, що світ скоро повернеться до нас.