Мені 53 роки, проживаю в місті Снігурівка. Тут трохи побило мене, а в селі є хата батьківська. І там розбило пасіку мою, кухню розбили. Все погоріло, ніхто допомогти мені не може. Куди ні звертався - ніхто не допомагає.

Важко було жити поруч з окупантами. Вони ходили по хатах, грабували. Дуже було страшно, що можуть вбити.

Не було нічого, магазини не працювали. Дуже було важко. Хліба не було, особливо спочатку. Води також не було, бо світло вимкнули. На річці воду набирали.

Всі дуже переживали. На нервах усім важко було. Як тільки згадаю все це, то плакати хочеться. Серце болить.

Мені якби війна цієї хвилини закінчилася, дуже вже хочеться миру. 

Я вірю, що все буде добре: буде наша перемога, і будемо підіймати країну з колін. Я вірю, що Україна буде розквітати, і ми будемо європейською країною. Вірю в наше майбутнє, в майбутнє наших онуків, дітей і в те, що все буде добре.