Я зі Снігурівського району. Мені 61 рік.

Початок війни був страшний, ми сиділи в погребі. Шокували постійні обстріли, було дуже страшно. Діти виїхали, а я залишилася. Сиділа тут сама в окупації.

В окупації не було нічого: ні ліків, ні продуктів. Вже коли зайшли наші українці, тоді почали нам все завозити.

Приємно, що люди здружились. Допомагали ми один одному. Ну і звісно, було приємно, коли нас звільнили.

Мені і зараз дуже тяжко, бо було тяжко все це пережити. Якби прямо зараз війна скінчилась! Я думаю, що буде все добре, хоч і важко буде. Але ми все перенесемо, головне - щоб не стріляли і було тихо і мирно.