Віталій з сім’єю ще після подій 2014 року переїхав з Донецька до Маріуполя. Але тут їм довелось пережити справжнє пекло

Ми з сім’єю до 2014 року в Донецьку мешкали, а очинаючи з січня 2015 року - в місті Маріуполь. 

Жили біля готелю «Спартак», тому під час окупації за водою ходили ближче до театру, там джерело було. Якісь продукти були, а ось хліба не вистачало. Ми навіть конкурси проводили: хто краще приготує хліб на багатті. Там у нас все загальне було. Намагалися відчуття гумору зберегти. 

Ночами там був, жах, особливо - коли літак пролітав і бомбив. Коли снаряд чи міна прилетить, бухне десь поряд - розумієш, що не в тебе попало, то й добре. А от коли літаки вилітали - очікування, коли він щось випустив, були саме неприємніші. 

Дуже добре пам'ятаю, що 8 березня поряд із нашим будинком прилетіла авіабомба, і вікна на очах зігнулися в середину і відійшли назад на вулицю.  

Коли виїжджали, мої колеги навіть документи викидали, але я свої заховав. Ми на переднє сидіння посадили бабусю 88-річну і це нас, мабуть, трішечки врятувало. Хоча перед нами зупиняли автомобілі, хлопців виводили, роздягали, дивилися татуювання чи залишки від пороху. Сивого волосся добавилось. Якось із Маріуполя до Запоріжжя проскочили швидко, а от від Запоріжжя до Дніпра було хвилююче. 

Коли ми Василівку приїхали, це була більш-менш нейтральна територія. Тільки зупинилися - почався перехресний вогонь з двох сторін. Люди попадали, хтось за каміння ховався, за будівлі. Я від деяких друзів чув, що отримували там поранення, а нам повезло, що нас швидко почали пропускати, тому нас пронесло. 

Ми доїхали до Бердянська, там вже відмилися, привели себе в порядок. Десь на третій день мої друзі кажуть: «Алфірович, давай, поки «ДНР» на блокпости не зайшли, рушаємо, а то з твоїм по-батькові швидко признають». Я в списках ще з 2014 року, тому з Бердянська прийшлось на свій ризик виїжджати. 

У Дніпрі нам  було до кого їхати і з ким спілкуватися.

Мрію, щоб у нас була можливість відвідувати могили батьків і рідних у Донецьку, на Азовського морі відпочивати і по світу мандрувати. Щоб були у нас свої квартири і будинки, щоб всі ми могли додому повернутися. Звичайно, хочу, щоб війна закінчилася нашою перемогою.