У мене звичайна сім'я: чоловік, я і двоє, 15 і 21 рік. У 2014 році ми з Донецька переїхали до Маріуполя. У 2022-му під час повномасштабного вторгнення поїхали з Маріуполя, 

Коли узнали про широкомасштабне вторгнення, дуже страшно було за дітей. Старша дитина в Харкові була - там був жах, а з молодшою дитиною ми були вдома, закривали вікна. Чоловік був на роботі, бо почали привозити людей до лікарні. Ми виїхали на третій день, коли ще можливо було виїхати.

Нам постійно перекривали рух: то не можна було їхати, то можна. Заходила військова техніка потрошку на виїзд з Маріуполя. 

Ми виїхали спокійно і нормально, але вже заїхати назад не змогли. Хотіли повернутися за домашньою твариною. Думали, що вивеземо дитину і повернемося в той же день, але не вийшло.

Війна нас шокує з 2014 року, тому що ми двічі ВПО. Дуже складно, бо ми тоді все залишили і поїхали, і так само - зараз. Лякало, що буде далі, що буде з дітьми - за все переживали дуже сильно. Жили у Львові, у Дніпрі і Києві. Де була робота, там і жили.  Зараз - у Києві. Чоловік і я - лікарі, діти навчаються, один в інституті, другий в школі.

Мене вражає стійкість наших українців, наших військових і мирних людей. Війна нас загартувала дуже сильно, об’єднала, ми стали набагато ближчі і розумніші. Сусіди стали близькими. Хочеться допомогти всім і всюди. Навіть якісь речі передаємо на допомогу, щоб була користь для інших людей.

Хочу побачити нашу країну вільною і міцною державою, сильною духом, із сильними людьми.