Макарова Марія, 8 клас
Комунальний заклад "Вінницький ліцей №7 ім.Олександра Сухомовського"
Вчитель, що надихнув на написання есе: Засімович Олена Іванівна
Війна, моя історія
Усе почалося з того, що моя мама поїхала на курси за кордон навчатися на дизайнера. Я пам’ятаю, як 23 лютого, мама повернулася додому, я збиралася в школу. Мама зателефонувала своїй матері, моїй бабусі та повідомила про своє повернення додому.
У ході їхньої розмови мова зайшла про війну. Моя мама була впевнена й всіляко переконувала бабусю, що нас просто хочуть вкотре залякати.
Зранку 24 лютого я прокидаюся від крику молодших брата й сестри «Збираємо речі! Війна! Війна почалася».
Спочатку я не звернула увагу, подумала, що вони це їхня гра. Трішечки пізніше до мене в кімнату забіг брат і каже: «Маш, Маш, ти справді ще спиш? Війна на вулиці!» Я відповіла: «Добре, я ще трішечки посплю, мені на другу зміну в школу». Потім я побачила, що в нього трясуться руки і я вирішила піти до мами і запитати, що сталося.
Спустившись до мами, я почула дуже тихо й переконливо: «Головне, не панікуй! Просто спокійно збирай речі. Ми тимчасово переїжджаємо до прабабусі в село».
Тут я вже зрозуміла, що це правда, і в мене по всьому тілу пішов адреналін. Я телефоную татові, питаю де він, коли він буде. Тато в цей час поїхав до магазину й на заправку про всяк випадок.
Потім зателефонувала мамина подруга й попросила, щоб ми їх теж забрали, адже їй із сином немає куди їхати.
Ми приїхали в село до бабусі, розклали речі. Раптом я розумію, що тато їде назад у місто! У мене починається істерика, я ледве стою на ногах. Тато обіцяє мені, що все буде нормально, він щогодини буде мені писати або телефонувати по можливості.
І ось нарешті настала ніч, мої братик і сестричка спали.
Проте я ніяк не могла заснути, мені здавалося, що зараз щось впаде й зірветься поряд, я думала, як там тато, і, взагалі, що буде далі?
Минув місяць, другий, п’ятий, рік, і ось я, переживши багато чого, досі пам’ятаю той день погодинно…
