У березні 2022 року 26-річна Тетяна залишила сина Дмитра з мамою і побігла в інший будинок, забрати речі. Пообіцяла повернутися за годину. Невдовзі район накрив обстріл. Вибухи були настільки потужні, що повибивали вікна та відчинили двері у гуртожитку. Люди сховалися в укритті. Дмитро плакав і кликав маму. Марія заспокоювала онука: «Мама скоро прийде». Вони чекали до вечора, а потім провели ніч у холодному підвалі.

Вранці Марія збиралася піти по воду, коли одна з жінок сказала, що її питає незнайомий чоловік. Він простягнув їй сумочку доньки і промовив: «Вашої Тані більше немає».

Тетяна загинула під час обстрілу. Марія побачила доньку вже в морзі, ховали її комунальні служби. Бо місто перебувало під обстрілами! Наступного дня волонтери евакуювали Марію та Дмитра з Чернігова.

Втрата матері далася Дмитрові дуже важко. Спочатку він не міг повірити, що вона більше не повернеться, і продовжував чекати. Хлопчик довгий час надсилав мамі голосові повідомлення…..

З Дмитром багато працювали психологи. Та він і досі засинає з останньою іграшкою, яку подарувала мама, часто згадує її та бачить у сні.

Через рік після загибелі матері батько Дмитра пішов служити до війська, а влітку 2023 року потрапив у російський полон. Марія шукала зятя, зверталася до державних установ і Червоного Хреста. Разом з онуком вона виходила на акції щодо звільнення полонених. Дмитро тримав табличку: «Поверніть мого тата». У 2025 році чоловік потрапив на обмін! Після реабілітації він зустрівся із сином, але згодом виїхав за кордон.

Марія ж оформила опіку над онуком і виховує його сама. Вона працює водійкою тролейбуса. Торік вони придбали невеликий будинок. Ремонт ще триває, але Дмитро вже має власну кімнату, двір і собаку Лейлу.

Хлопчик навчається у музичній школі та грає на фортепіано. Дмитро вже здобув призові місця на трьох конкурсах і хоче стати музикантом. Про це колись мріяла його мама, але не змогла здійснити свою мрію.