Орися Тарчинська, 9 клас
Іванковецький ліцей Дунаєвецької міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Павлова Олена Володимирівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Чи чула я про війну? Так. З розповідей прадіда та прабабусі, розповідала мама, коли розбирали теми з історії. Чула пісні на військову тематику, коли відбувався мітинг, присвячений Дню Перемоги. Ті розповіді зворушували моє серце. В уяві  спливали кадри із старих фільмів про війну. Заплющую очі -  і бачу танки, кулеметні черги, біжать воїни із окопів, тримаючи у руках зброю. А ще бачу дітей голодних, і їхніх матерів із сумними очима. Скільки  болю у їхніх очах…   

Таке було моє уявлення про ту далеку війну. Мені було  шкода тих людей. Але в той час у моїх думках ніколи і натяку не було на те, що історія могла б повторитися. Те було давно, воно минуло…, зараз же цивілізований світ, який навчився вирішувати конфлікти дипломатичним шляхом… І та страшна  війна залишиться останньою, що відбулася на нашій землі. Попереду лише нова історія, яку напишемо ми.

На жаль, сталося те, чого ніхто не очікував. Війна прийшла знову у наше мирне життя. Кожен із нас планував, будував, мріяв... Пам’ятаю ті зимові дні. Різдво, Новий рік, канікули, веселий час із друзями, гра у сніжки. І мрія – улітку поїхати на море.  

Не здійснилася… 24 лютого 2022 р. розпочалася повномасштабна війна.     Той ранок змінив життя усієї моєї країни. Перші тижні війни були найважчими. Здригаєшся від кожного шороху та звуку. Постійні новини про наступи та втрати лякали до болю. Що буде далі? Як діяти? Тисячі запитань, на яких не знаєш відповіді. Безкінечні  тривоги гудуть і на вулиці, і всередині тебе. Все перевернулося з ніг на голову..

У той ранок ми, як зазвичай, мали йти до школи. Але у  війни свої плани…      

Пригадую, що на початку війни  моя  сім’я  заклеювала  вікна темною, товстою тканиною, щоб не проникало світло на двір та щоб не було так сильно чутно шум. Адже кожен  літак, кожна крилата ракета надає страху та відчаю у душу.

На жаль, війна триває й досі.  Незламні люди в моїй країні виборюють захист нашій неньці -Україні, щоб ми могли жити та навчатись.   Війна дала мені можливість познайомитися з новими друзями, які приєдналися до нашого ліцею. Вони були змушені покинути свої домівки через бойові дії. Неодноразово доводилося чути їхні розповіді, сповнені сліз та горя, про тугу за рідними домівками та родичами

Але життя продовжується. Ми стараємося допомагати нашим воїнам та захисникам: влаштовуємо благодійні ярмарки, на яких продаємо випічку, патріотичні прикраси, картини, вироби ручної роботи, проводимо благодійні концерти, аукціони, лотереї.

І усі  зібрані кошти ми передаємо на підтримку Збройних сил України. Малюємо малюнки, збираємо продуктові набори, долучаємося до плетіння маскувальних сіток.  Ми стараємося допомагати нашим Ангелам-Воїнам, тим, хто боронить рідну  землю. Разом -  ми  сильні!

Тисяча днів війни - це тисяча важливих уроків та випробовувань. Завдяки їм я навчилася бути сильнішою, цінувати життя, боротися з труднощами та негараздами, не падати духом. Ця війна завжди буде у моїй пам’яті.

Але,мабуть, найважливіше, що мали зрозуміти усі – це те, що потрібно бути вдячним. Дякувати за  кожен день, за життя, за можливість здобувати освіту, за те, що поруч з нами наші рідні та близькі, за те, що ми живі та здорові.

Війна показала мені нашу мужність, силу, відвагу, витримку, патріотизм, завзятість. І хоч  війна ще триває, але я вірю, що з кожним днем ми стаємо все ближче до нашої перемоги. Своїми маленькими « благодійними кроками»  ми робимо внесок у велику перемогу.  Попри  біль, втрати, сльози, відчай  я вірю у світле переможне майбутнє нашої країни.

Тисяча днів війни – це мій шлях, яким я йду . Головне – не впадати у відчай.  Ми- сильний, вільний, могутній та незалежний народ! Наша ненька -Україна була, є, і буде жити вічно!