Мене звуть Олена! Я та моi двi донечки 11 рокiв та 2 рочки родом з невеличкого міста Лисичанськ, що на Луганщині. До повномасштабного вторгнення у нашому житті все було добре, моїй молодшій донечкі було меньше рочку, я виховувала дiтей та знаходилась в декретнiй вiдпусцi.

Я маю групу iнвалiдностi , але при цьому без работи нiколи не сидiла .

В нас у мiстi була своя 3-х кiмнатна квартира, яка на данний час знищена ворогом. Повертатись нам нема куди (житло зруйноване, мiсто на данний час в окупацii ) Далi розповiм в подробицях ...

24 лютого прийшла справжня біда – війна…

Ми сиділи у бомбосховищі без світла, води, інтернету. Магазини не працювали,  прилавки були пусті. Люди стояли в довжелезних чергах за хлібом, який привозили. А неподалік було чутно і видно вибухи. Це був справжній жах…

23 березня ми виїхали евакуаційним автобусом до Слов’янська. А вже звідти евакуаційним потягом до Львова. Людей виїздило дуже багато.

У Львові нас зустріли добре. Спочатку ми перебували в Арена-Львів. Пізніше переїхали до села. Там нас жило 11 чоловік в одному будиночку. Господар будинку дуже гарно ставився до всіх. Дав нам не лише дах над головою, а й найнеобхіднішу їжу: картоплю, закрутки, усе, що потрібно.

Адже з рідної оселі я виїздила з однією-єдиною валізою.

Наразі ми переїхали до Червонограда. Нам тут дуже подобається! Діти відійшли від пережитого жаху. Відвідують волейбол , займаються  спортом. Ми безмежно вдячні усім тим людям, які допомогли нам. З часу, коли ми виiздили було дуже багато благодiйних органiзацiй, якi пiдтримували як з житлом тимчасовим, так з водой та iжей!

Найтруднішим під час війни було виiхати в рiдного мiста з двома маленькими дiтьми з чемоданчиком -це дуже важко ! 

Зараз я живу в м. Червоноград з дiтками, але возврату додому нема, нема дома та загально в м.Лисичанськ тимчасова окупацiя. Всi речi лишились дома !  На даний час я знаходжусь в декретi по догляду за дитиной до 3 рокiв.

Приємним моментом було коли ми потрапили до Львова, нам дали прихисток та iжу! Нас не кинули в бiдi ,навпаки пiдтримали!

Було дуже страшно, коли я з двома дiтьми виiхала з м.Лисичанська невiдомо куди ,коли в тебе на руках годовала дитина!