Островська Ліна, 11 клас,  Ліцей №2 Таврійської міської ради Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Плясецька Світлана Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна завжди залишає глибокий слід у житті кожної людини, яка її переживає. Вже минуло 1000 днів війни в Україні, і ці дні стали символом безперервної боротьби за свободу, незалежність і майбутнє нації. Ці 1000 днів війни відображають не лише трагічні сторінки нашої історії, а й незламність духу українського народу, його здатність об’єднуватися перед лицем викликів.

Це болючі спогади. Спогади про те, як це почалося і в що воно переросло. Мені дуже важко згадувати це все, хотілося би вірити в те, що це сон, але насправді це не так.

Перший день війни. Паніка, нерозуміння що робити, що буде далі, все це, мабуть, було в кожного з нас.  Перші дні війни – це  був жах: всі налякані, паніка, моя сестра в Новій Каховці, а ми вдома, у Балтазарівці. Всім страшно, батьки хвилюються за сестру і не розуміють, що робити. Вибухи, всі рідні телефонують, запитують, чи все добре. Двадцять восьмого лютого тато приїхав із сестрою додому. Розповіді про те, як вони їхали, блокпости, рф військові, що там відбувається.

Страх. З перших днів ми окуповані, через місяць окупації зникає світло та інтернет.

Рідні хвилюються, не можуть зателефонувати нам. Починаємо звикати та жити далі під окупацією. Проходить весна, починаю допомагати батькам, щоб не про що не думати, дуже багато працюю, допомагаю татові.

Осінь, холод, немає інтернету, ми з сестрою на вулиці намагаємося знайти зв'язок, щоб зробити уроки.

Зима. Новий рік. Тридцять перше грудня 2022 року. Промова президента. Сльози. У страху проходять всі наші дні. Лютий місяць – зникає знову інтернет, вже на довше, змушені купувати ру сім карту, щоб закінчити  дев’ятий клас. Неможливо знайти зв'язок, змушені вилазити на дах будинку. О, на даху є інтернет, так проходить два місяці.

Починається залякування людей. Змушують робити ру паспорт. Починаються думки щодо виїзду з Херсонської області.

За три дні вирішили виїхати, збираємо речі та прощаємося з друзями і рідними. Дуже тяжче виїжджати. Тато залишається в окупації. П'ять днів, які, напевно, ніколи не забудуться. П'ять тяжких для нас днів. Виїзд з окупації. П'ять довгих днів в дорозі. На шостий день приїхали до Києва. Починається нове життя. Мама виїздить за кордон, ми з сестрою залишаємося самі. Дуже важко без батьків та їх підтримки.

Довгих вісім місяців без мами. Починаю працювати та навчатися. Це видається для мене важко, але я справляюсь.

Закінчую десятий клас. Приїздить мама, дуже рада цьому, нам не вдається проводити багато часу разом, тому що я завжди на роботі. Через місяць вдалося разом з мамою та сестрою поїхати на так зване Київське море. Гарно проводимо час разом. Мама знову виїздить за кордон.  Я знову починаю працювати майже кожен день. Осінь. Починається навчання, я в одинадцятому класі, не вдається відвідувати  онлайн-уроки через роботу, але я змушена це робити. Знову працюю та навчаюсь...