Якимчук Любомир, 9 клас, Гімназія с.Старий Порицьк - філія Павлівського ліцею Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тарасюк Жанна Степанівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів - це не просто відрізок часу, а ціле життя, яке повністю змінилося. За цей час ми подорослішали на цілу вічність. Кожен день приносив нові труднощі, з якими потрібно було боротися. Страх за своє життя та життя близьких став постійним супутником, а хаос, що запанував у наших серцях, здавалося, ніколи не закінчиться.

З початку війни ми не знали, куди бігти, як захистити себе та своїх рідних. Мільйони українців покинули свої домівки в пошуках безпеки.

Великі черги в магазинах, аптеках, автозаправках і вічні сирени повітряних тривог супроводжували наше щоденне життя. Новини про бойові дії, втрати, евакуацію не давали нам зосередитися. Проте з часом ми почали звикати до нових умов. Ми адаптувалися до постійної загрози, і в нас з’явилося відчуття стійкості та сили, яких раніше ми не знали у собі.

“Справжня сила - це вміння тримати себе в руках, коли навколо все руйнується”, - ці слова стали для нас своєрідним девізом. Ми зрозуміли, що це наша країна, наша земля, і ми маємо її захистити.

Ці тисяча днів змінили всіх нас: ми стали мудрішими, сильнішими, навчилися цінувати кожну мить життя. Напевно, ми відчули дух предків, життєдайну силу нашої землі, яка не дала нам зламатися і опустити руки. З перших днів війни волонтерство стало новою роботою для багатьох. Ми плели маскувальні сітки, організовували ярмарки, збирали допомогу для фронту, надсилали подаруночки воїнам на День захисників та захисниць, писали листи, виготовляли обереги, малюнки, підтримували один одного. А також допомагали матеріально та морально тим, хто залишився без домівки, тим, хто втратив рідних людей. У цей складний час виявилося, що єдність та підтримка - це те, що ми можемо дати один одному.

Ми розуміли, що не самі, поки тримаємося разом. Це стало нашою спільною справою, яка допомагала долати труднощі.

Разом ми на колінах зустрічали полеглих воїнів-героїв і проводжали їх в останню дорогу з усіма почестями. Ми ніколи не забудемо їхню жертовність. Кожна така зустріч залишала в нашій пам’яті слід, який ніколи не зітреться і незабудеться. “Не бійся втратити, бо життя - це не лише про те, що маєш, а й про те, що готовий віддати”. Ці слова стали нам дороговказом у важкі часи. Серед всіх труднощів, які принесли ці тисяча днів, ми знайшли своє місце у новій реальності. Ми навчилися мріяти, сподіватися і будувати плани на майбутнє, незважаючи на війну. Ми зрозуміли, що навіть у найтемніші часи “світло завжди пробивається крізь темряву”. І це світло стало для нас символом надії та віри в краще.

Так, тисяча днів війни змінила нас, але вона також змінила наші цінності. Ми навчилися цінувати прості радощі, такі як: спілкування з близькими, спільні вечори з друзями, можливість просто бути разом.

Війна навчила нас, що справжня сила - в єдності, а справжнє щастя - в простих моментах, які роблять наше життя особливим. Ми пройшли через великий вогонь, і, хоча це був важкий шлях, ми знаємо, що разом ми подолаємо все. “Немає нічого неможливого для того, хто має в серці любов до своєї землі”. І ця любов веде нас уперед, до перемоги, до миру, до майбутнього, яке ми будемо будувати разом.

Тепер, озираючись на пройдений шлях, я відчуваю гордість за свій народ. За тих, хто захищає нас на фронті. За волонтерів, які працюють день і ніч. За кожного, хто залишився в країні й продовжує боротися. За тих, хто зі сльозами на очах при перетині кордону читає таке дороге серцю слово “УКРАЇНА”. Тисяча днів війни навчила нас головного - цінувати мир, свободу і життя.

Я впевнений, що разом ми зможемо подолати всі випробування і побудувати сильну, незалежну, самостійну, заможну державу для себе та наступних поколінь.