Якби не війна, ми б ніколи не переїхали до Івано-Франківська. Війна змусила нашу родину залишити звичне життя та пристосовуватися до нового міста і нових обставин.

Я працюю патрульною поліцейською, тому про початок повномасштабної війни дізналася дуже рано. 24 лютого близько 4:30 нас викликали по тривозі. Відтоді звичне життя нашої родини повністю змінилося.

Перша реакція сина була по-дитячому безпосередньою. Коли він дізнався, що почалася війна, то сказав: "Ура, можна не йти до школи". Тоді він ще не міг усвідомити, що насправді означає війна і наскільки сильно вона змінить наше життя.

Одним із найважчих моментів став березень, коли нам довелося відправити сина до Естонії без батьків. Заради його безпеки потрібно було погодитися на розлуку, хоча емоційно це рішення було надзвичайно важким.

Ми багато спілкуємося з дитиною, намагаємося пояснювати те, що відбувається, відповідати на його запитання і допомагати справлятися з переживаннями. Для нас важливо, щоб він не залишався зі своїми страхами наодинці.

З труднощами, які принесла війна, ми намагаємося справлятися власними силами, підтримуючи один одного і поступово пристосовуючись до нового життя.