Ми з Нікополя, міста, яке щодня потерпає від обстрілів з території ЗАЕС. Рятуючись від постійної небезпеки, нам довелося залишити рідне місто, школу, родичів і друзів. Діти дуже важко пережили переїзд і розлуку зі звичним життям.

У перший день війни ми прокинулися від того, що земля і будинок здригалися. Стало зрозуміло, що ні до школи, ні до садочка діти вже не підуть. Я працювала у продуктовому магазині і, попри власний страх, того ранку пішла на роботу. Люди масово скуповували продукти, і вже до обіду вітрини практично спорожніли.

Діти спочатку не розуміли, що відбувається і що взагалі означає слово "війна". Усвідомлення прийшло пізніше, коли небезпека стала частиною нашого повсякденного життя.

Особливо страшно стало, коли Нікополь почали обстрілювати "Градами". Жити під постійною загрозою обстрілів було нестерпно, тому зрештою ми були змушені залишити рідне місто заради безпеки дітей.

Пристосуватися до життя під час війни та до нового місця було дуже важко. Дітям довелося залишити друзів, школу та близьких людей і звикати до абсолютно нової реальності.

Нікополь знаходиться на березі колишнього Каховського водосховища, тому після його знищення ми також пережили серйозну кризу з водою. Навіть така звичайна і необхідна річ, як вода, перетворилася на проблему, яку доводилося щодня вирішувати.