Війна забрала у нас дім. Наш будинок був зруйнований, і тепер ми живемо у модульному будинку. Життя довелося починати майже з нуля. Втрата власного дому стала для нашої родини не лише матеріальною, а й глибокою душевною раною.

На початку повномасштабної війни ми до останнього залишалися у своєму селі. Було дуже страшно, але залишати рідний дім було не менш боляче. Ми сподівалися, що все закінчиться і нам не доведеться втрачати те, що будували роками.

У 2023 році ми всиновили двох братів. На початку війни їх розлучила евакуація: старшого вивезли до Німеччини, а молодшого - до Сваляви. Сьогодні вони стали частиною нашої родини, і ми робимо все можливе, щоб вони знову відчули тепло дому та сімейну підтримку.

Найстрашнішим днем став той, коли ми дізналися, що наш будинок зруйновано. Усвідомити, що місця, куди завжди хотілося повернутися, більше немає, було надзвичайно важко.

Війна залишила глибокі психологічні наслідки для всієї нашої родини. Молодша дитина моєї сестри пережила сильний переляк через звуки вибухів. Я дуже важко перенесла втрату будинку, а чоловік понад два роки жив у стані розпачу. Ми відвідували групові зустрічі з психологами, щоб навчитися жити з цим болем і підтримувати одне одного.

На початку війни ми також зіткнулися з нестачею найнеобхіднішого, але, на щастя, це тривало недовго. Нашому селу дуже допомагали волонтери, і завдяки їхній підтримці люди змогли пережити найважчий період.

Від нашого будинку залишилося лише кілька обгорілих речей - ножиці та кілька чашок. Для когось це просто зіпсовані предмети, а для нас - останні свідки дому, якого більше немає. Саме їх ми готові передати до музею, щоб вони назавжди зберегли пам'ять про нашу історію.