Війна змінила наше життя повністю. Вона принесла проблеми з фізичним і ментальним здоров'ям, забрала рідних і друзів, обмежила нас у звичних побутових речах, спілкуванні та можливості жити так, як ми жили раніше.

Перші звуки війни ми почули о четвертій ранку. Ми швидко зібрали документи, найнеобхідніші речі й сховалися у підвалі. Дуже швидко місто опинилося в облозі. Зникли світло, тепло, вода, зв'язок, почало не вистачати продуктів. Ми залишалися там двадцять три дні. Лише після цього мені з двома дітьми вдалося виїхати до Тернопільської області разом із волонтерами. Чоловік залишився, адже проходив службу.

Дитина сама почула вибухи і першою сказала, що почалася війна. Вона була в шоці й не могла повірити, що це відбувається насправді. Як і всі ми, вона ще не розуміла, що наше життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Найстрашнішими були дні, коли люди навколо вже знаходили можливість евакуюватися, а ми не знали, чи зможемо виїхати. Особливо важко стало після втрати зв'язку. Вибухи лунали майже безперервно - і вдень, і вночі. Так тривало від 24 лютого і до самого нашого виїзду.

Пережите не минуло безслідно. У нас з'явилися тривожно-депресивні розлади, через які ми зверталися по допомогу до психолога. Війна залишила слід, який продовжує впливати на наше життя навіть після евакуації.

Перші тижні облоги були надзвичайно важкими через нестачу води, їжі та ліків. Вижити нам допомогли знайомі й волонтери, які підтримували нас у той час, коли ми найбільше цього потребували.