Ми багато втратили. Двічі був окупований, а в останні дні повністю знищений наш заміський будинок. Ми втратили роботу, друзів, які майже всі виїхали до інших країн. Наші діти вже котрий рік навчаються онлайн. Ми живемо у постійному стресі і страху.

У перші хвилини повномасштабного вторгнення ми були вдома. Ми чули і бачили всі вибухи та пожежі. Було дуже страшно, бо все змінювалося блискавично, а вже зранку на Північній Салтівці почалися вуличні бої. Наші діти все бачили і чули з вікон квартири на п'ятнадцятому поверсі. Вони були дуже перелякані і перебували у стані сильного стресу. Особливо тоді, коли над головою літали літаки і скидали бомби на сусідні будинки. Це був перший тиждень війни.

Ми й досі живемо у постійному стресі через регулярні обстріли і вибухи. Майже щодня у нашому місті гинуть люди. Ми приймаємо заспокійливі засоби і намагаємося допомагати собі техніками самозаспокоєння, але відчуття небезпеки не зникає.

Вже у перший день війни в магазинах були порожні полиці і не було питної води. Потім почалися перебої з електропостачанням і водою. Зараз особливо важко, бо коли в будинку немає світла, не працює нічого. У нас немає газу, лише електроплити, тому без електрики неможливо навіть нагріти воду на чай дітям.

Минулого року ми разом із саперами їздили за місто, щоб спробувати врятувати наш будинок, який певний час перебував під окупацією і був сильно пошкоджений обстрілами. У ньому не залишилося жодного вцілілого вікна, а зі стін стирчали уламки ракет. Ми зберігали ці уламки як мовчазне свідчення того, що нам довелося пережити.