Телепа Вікторія, 10 клас, Драбівський ліцей Драбівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пилипенко Марина Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна залишила слід на кожному. Для мене перші місяці війни пройшли як один день. Я чітко пам'ятаю перший звук тривоги, перший спуск у підвал, перші вибухи і літаки. Мені ніколи не доводилося пристосовуватися до чогось настільки страшного. Пам'ятаю, як подруга сказала мені, що їде за кордон і не повернеться. Саме в такі моменти ти знаходиш себе заново, по-новому дивишся на світ, розумієш, що все вже ніколи не буде так, як раніше, і саме в такі моменти з'являються нові емоції.

Найголовнішим з них був патріотизм, але тут виникла проблем, коли хочеш чимось допомагати, але ще не знаєш як, виявилося, що  в такій ситуації опинилася  не  тільки я, а й мої друзі в різних куточках України.

Вихід був знайдений – донати військовим. Це був той момент коли мої навіть найменші суми могли рятували чиєсь життя. Потім почали проводитись збори гуманітарної допомоги для військових і цивільних які втратили своє майно через війну, для мене це був ще один шанс якось допомогти. Весь цей час я вірила в силу своєї могутньої нації. Адже українці здавна відомі своєю силою духу. 

Найскладнішим для мене було боротися з панікою та її нападами. На жаль, дитяча психіка не така стійка до стресів, як доросла.

Ця проблема не давала мені спокою доти, доки я не навчилася контролювати свої емоції, а допомагали мені в цьому книги в які я втікала від своїх нав'язливих думок, яких в мене було дуже багато. Найбільше стресу додавали переживання за родичів та знайомих, які опинись під окупацією або були близько до зони бойових дій. Багато хто з нас усвідомив, що для того, щоб допомогти іншим, потрібно спочатку подбати про себе.

Разом із класом ми вирішили активніше займатися волонтерською діяльністю.

Завдяки нашому класному керівнику, яка надихнула нас на цю ініціативу, ми почали організовувати закупівлю спеціальних матеріалів, необхідних для нашої роботи. Зокрема, ми навчилися плести сітки, які мають великий попит серед військових на передовій. Сьогодні ми прагнемо максимально підтримувати хлопців, які борються за нашу свободу, адже розуміємо, наскільки важлива наша допомога для них у цей складний час.

Кожен з нас вносить свій внесок у спільну справу, і ця діяльність об’єднує нас як команду. 

Перед цим ми всією школою організували акцію зі збору пластикових кришок і макулатури. Це було не просто ще одне завдання, а справжня ініціатива, що об’єднала всіх учнів і вчителів. Кожен клас активно долучався до збору, адже ми знали, що зібрані кошти підуть на благородну справу — допомогу військовим. За виручені гроші ми планували купувати протези, які на сьогоднішній день є дуже дорогими. Таким чином, ми не лише долучалися до волонтерства, а й навчалися цінності взаємопідтримки та солідарності, адже кожен внесок, навіть найменший, ставав частиною великої мети.

Таким чином, 1000 днів війни - це не лише хроніка втрат, але й свідчення сили та наполегливості українського народу. Ці дні сформували нашу ідентичність, цінності та спільну мету. Шлях до миру може бути нелегким, але разом ми зможемо подолати труднощі, відбудувати нашу країну та забезпечити світле майбутнє для наступних поколінь.

Ми як молоде покоління віримо в силу наших військових та міцний дух українського народу.

Кожен з нас став частиною цієї великої історії, і хоча війна залишила багато запитань, вона також подарувала нам цінні уроки. Ми навчилися цінувати життя, свободу та незалежність. Ми зрозуміли, що мир — це не просто відсутність війни, а активна робота над зміцненням суспільства, розвитку культури, освіти та економіки.