Боярчук Анна, 10 клас, Драбівський ліцей Драбівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пилипенко Марина Олексіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Завжди коли згадуєш початок війни, ніби повертаєшся назад у двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого року і знову проживаєш той день. Він мав бути особливим. У мого брата день народження. Ми прокидаємося від того, що тато з мамою бігають у паніці, і кажуть, що у школу сьогодні ніхто не піде. Я спочатку нічого не зрозуміла.

Я не повірила словам тата, що почалася війна. Ніколи б не подумала, що це почую, та і побачу на власні очі.

Сьогодні ж все повинно було бути добре. Я спланувала святкування дня народження до дрібниць. Звичайно, ми чули, що росія готується нападати на нашу країну, але ніхто не сприймав це всерйоз. Хоч пройшло вже майже три роки війни, мій брат не розуміє, чому всі у його день народження ходять сумні, адже у нього ж свято.

Школу перевели на дистанційну форму навчання. Я пам’ятаю, як ми з однокласниками обговорювали на одному з уроків, хто де буде ховатися вразі обстрілу.

У нашому селищі мало укриттів, та і спочатку війни вони були необлаштовані. Тому ми разом із сім’єю ховалися у льосі. Було і страшно і холодно, але це вже у минулому. Пам’ятаю, що перший місяць взагалі не могла відірватися від новин, їх було так багато, що моральний стан не витримував. Тому я перестала слухати новини, не можу сказати , що це безвідповідально і мені байдуже на те, що відбувається у нашій країні, але мені стало психологічно легше і спокійніше. Постійно підтримувала зв’язок зі своєю подругою, яка виїхала за кордон. Це було шоком для мене, адже я розуміла, що знайти нових друзів буде складно.

Але зараз все добре, я знайшла собі вірних друзів, з якими ми всі миті, і хороші і сумні, проживаємо разом.

Майже  в кожну сім’ю прийшла війна. Нашу родину вона також не оминула. Два роки тому зник безвісті двоюрідний брат мого тата. Вбитий на війні двоюрідний брат моєї бабусі. У нашому класі майже у кожного є знайомі, які постраждали від війни чи ті, що віддають честь Батьківщині, захищаючи державу від ворога у лавах Збройних Сил України. Наша школа активно бере участь у різних волонтерських заходах, виробляє окопні свічки, влаштовує благодійні ярмарки по збору коштів для військових, збирає макулатуру. Зараз наш клас займається виготовленням маскувальних сіток.

Ми вже зробили більше двадцяти штук, і це тільки за перший місяць навчання. Нам подобається працювати, придумувати щось нове, щоб допомагати нашим військовим.

Перші дні війни були хвилюючими, іноді жахаючими, ти не знаєш, що могло тебе чекати завтра, боялася за своє життя і кожного разу перед сном молилася, щоб скоро почути бажані слова: «Війна закінчилась! Україна перемогла!». З кожним днем ти звикаєш і пристосовуєшся. Повітряна тривога вже не є страшною,  на «шахеди» і літаки над головою можеш навіть не звернути увагу, тому що ми знаємо, що за нас грудьми стоять наші захисники. Це наші реалії сьогодення. Тому закликаю всіх допомагати нашій армії, адже кожен маленький крок приведе нас до успіху. Слава Україні!