Найбільше війну відчули наші діти. Вони були позбавлені свого дитинства, звичного життя, навчання у школі, спілкування з друзями та можливості займатися улюбленим спортом. Те, що мало бути безтурботними дитячими роками, перетворилося на життя серед тривог і постійної небезпеки.

О четвертій ранку ми прокинулися від сильних вибухів у місті. Саме тоді стало зрозуміло, що почалася війна. Ми швидко зібрали найнеобхідніші речі й поїхали до моїх батьків, адже у них був великий підвал, де можна було сховатися.

Дітям ми чесно пояснили, що нашу країну атакував ворог і що на деякий час нам потрібно поїхати до бабусі, щоб бути у безпечнішому місці. Ми намагалися говорити спокійно, хоча самі не знали, що чекає на нас попереду.

Найважчим моментом стала розлука з рідними. Коли ми зрозуміли, що залишатися в місті вже надто небезпечно, довелося прийняти рішення рятувати дітей і виїжджати. Залишати батьків було надзвичайно боляче, але іншого вибору ми не мали.

Наслідки пережитого залишаються з нами й досі. Психологічні труднощі не зникли, але ми щодня намагаємося їх долати і підтримувати одне одного, щоб навчитися жити в новій реальності.