Війна дуже змінила наших дітей. Вони стали більш тривожними, швидко подорослішали і втратили звичне дитинство. Уже тривалий час вони навчаються онлайн, тому їм дуже не вистачає живого спілкування з друзями та однолітками. Найбільше вони мріють повернутися додому і хоча б одну ніч спокійно спати без вибухів і тривог.

24 лютого о 4:15 ранку ми прокинулися в Харкові від потужних обстрілів. Навколо все горіло. Ми ще не могли зрозуміти, що відбувається. На вулиці почалася паніка, літали літаки, було видно вогонь і дим. Спочатку ми спустилися до метро, а потім майже два тижні жили у підвалі, намагаючись уберегти дітей від небезпеки.

Діти дуже боялися. Вони бачили паніку навколо і відчували наш страх. Найстрашнішими були авіанальоти, коли літаки скидали авіабомби. Кожен такий вибух здавався останнім, а кожна хвилина проходила в очікуванні, чи вціліємо ми.

Після пережитого діти стали зовсім іншими. Вони часто говорять про те, що хочуть повернутися додому, жити у своєму місті й не прокидатися від вибухів. Війна змусила їх занадто рано подорослішати і навчила боятися того, чого жодна дитина не повинна знати.

На початку повномасштабної війни, коли ми жили у підвалі, нам бракувало навіть найпростішого. Найбільше пам'ятаю, як усім хотілося звичайного хліба, але його не було. Саме тоді ми зрозуміли справжню цінність простих речей, які раніше здавалися звичайними.