Григор'єв Артем, 11-б клас, Великокопанівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Кривошея Віталій Миколайович

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни – це не просто цифра, це ціла епоха в житті кожного, хто опинився на шляху цього руйнівного випробування. Мій шлях крізь ці дні був сповнений страху, надії, боротьби і пошуку себе в нових обставинах, де війна стала реальністю, а минуле, здавалося б, залишилось далеко позаду. За цей час я пережив, чого ніколи не уявляв — відчув силу єдності людей і незламну волю народу, який, попри все, йде вперед.

З початку війни моє життя поділилося на дві частини: до і після. Кожен день став невизначеним, сповненим нових викликів. Спочатку це було як холодний душ, який пробуджує зі стану звичайного життя, змушуючи переосмислювати всі звички і буденні справи. Постійна напруга, тривога і новини про втрати – все це стало повсякденною реальністю. Мій світ змінився не тільки зовні, а й внутрішньо: я навчився цінувати моменти спокою, прості радощі та відчуття безпеки, що тепер здаються неймовірною розкішшю.

Війна прийшла в моє життя, коли мені було всього 14 років. Я жив в Україні, ходив до школи, мав друзів і будував плани на майбутнє. Однак війна все змінила в одну мить. Нам із сім'єю довелося залишити свій дім і вирушити в далеку дорогу, щоб знайти безпечне місце. Ми прийняли складне рішення виїхати з України до Польщі, і наш шлях пролягав через Крим. Я пам'ятаю цей переїзд, наче це було вчора: довгі дороги, страх перед невідомістю і надія, що попереду нас чекає щось краще.

Коли ми приїхали до Польщі, я відчув себе, наче потрапив у зовсім інший світ. Тут усе було інакшим: мова, люди, традиції. Мені було важко спочатку, бо я сумував за своїм домом, школою, друзями, яких довелося залишити.

У перші дні в Польщі я почувався самотнім і наляканим, адже майже нічого не розумів навколо. Але поступово я почав вивчати польську мову, і це відкрило для мене двері до нового життя.

У школі я зустрів дітей, які прийняли мене, допомагали і підтримували. Моя родина теж почала влаштовуватися на новому місці, і потроху я став відчувати, що Польща стає для мене другою домівкою.

Сьогодні, коли вже минуло 1000 днів від початку війни, я зрозумів, що цей складний шлях зробив мене сильнішим і дорослішим. Війна навчила мене цінувати мир і радіти кожному спокійному дню. Я зрозумів, що життя — це не завжди простий шлях, але навіть у найважчі часи потрібно знаходити в собі сили йти вперед. Я досі мрію повернутися в Україну, коли вона знову стане мирною, коли мій дім буде таким, яким я його пам'ятаю. І хоча зараз я живу в Польщі, частинка мого серця назавжди залишилася в Україні.

Ця дорога була непростою, але я вдячний за всі уроки, які вона мені дала. Я вірю, що попереду ще буде багато щасливих моментів і що колись я повернуся на свою рідну землю. І коли це станеться, я знатиму, що навіть найважчі випробування не можуть відібрати в мене віру в краще майбутнє.

Цей шлях повністю змінив моє життя і мене самого. До війни я був звичайним хлопчиком, який турбувався лише про шкільні домашні завдання, ігри з друзями та улюблені мультфільми. Але після того, як ми покинули свій дім, я раптово відчув, що маю стати дорослішим. Втрата звичних речей і розлука з друзями зробили мене сильнішим, навчили долати труднощі і не боятися змін. Я почав більше цінувати своїх батьків, які робили все можливе, щоб захистити мене і забезпечити безпеку нашої родини.

Тепер я знаю, що головне – це не матеріальні речі, а люди, які залишаються поруч, навіть у найскладніші моменти.

Війна навчила мене також цінувати прості радощі життя, які раніше здавалися звичайними. Я радію кожному новому дню, кожній усмішці, кожному моменту, коли ми разом із сім'єю збираємося за столом. У Польщі я зустрів нових друзів, і хоча ми розмовляємо різними мовами, я зрозумів, що справжня дружба не має кордонів. Цей шлях допоміг мені стати більш терплячим, сміливим і відкритим до всього нового.

І хоча іноді я все ще сумую за домом, я відчуваю, що виріс не лише фізично, а й душею.

Тепер я знаю, що, незважаючи на труднощі, завжди потрібно йти вперед, вірити в себе і не втрачати надію на краще майбутнє.

1000 днів війни – це не просто часовий відрізок, це низка випробувань, втрат, але водночас і моментів єдності, незламності та рішучості. За цей час я став свідком того, як кожен день змушує переосмислювати свої пріоритети, переоцінювати цінності та шукати нові джерела сили. Для багатьох війна стала часом втрати близьких, втечею з рідних домівок і боротьбою за виживання. Однак саме в цей час люди відкрили у собі потужні резерви витривалості, а також здатність знаходити світло навіть у найбільш темні моменти. З кожним днем я все більше переконуюсь, що людський дух не може бути зломленим, якщо всередині залишається надія.

Але війна показала не лише страх і біль, вона також пробудила щось важливе – відчуття спільності, взаємопідтримки і міцності. З перших днів війни я побачив, як люди, зовсім різні, об'єдналися заради одного – свободи. Волонтери, військові, звичайні громадяни – всі стали частиною великої сили, що протистоїть агресії. Я також долучився до цієї боротьби, хоч і не на полі бою. Моя допомога могла бути скромною, але я знав, що кожен внесок важливий. Ми навчилися підтримувати один одного – хтось ділився їжею, хтось одягом, а хтось просто словами розради в найтемніші моменти.