Черненко Георгій, 11 клас, Костянтинівська ЗЗСО I-III ступенів №4

Вчитель, що надихнув на написання — Маркович Олена Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

I. Вступ

Мій шлях почався з рідного міста Костянтинівка. Рівно 1000 днів назад я почув по телевізору що почались бойові дії на Україні.

Тоді я ще не знав, що в продовж наступних трьох років я буду подорожувати по світу.

На початку усього цього, в моєму житті нічого не змінювалось. Я так само гуляв с друзями на вулиці, ходив на спортивний майданчик, але згодом друзі почали виїжджати з міста і тоді ми з мамою вирішили поїхати до Польщі.

II. Переїзд

Ми приїхали дуже пізно в ночі. На кордоні нас не довго тримали, тому що евакуювалися ми як «сім’ї ДСНС». Незабаром на спеціальному автобусі для біженців нас відвезли у своєрідний гуртожиток (насправді це була пожежна частина). Спочатку ми зовсім не зрозуміли куди нас привезли (у той момент я був такий заспаний, що мені вже було без різниці де нас розмістять), у нас був вибір: або зостатись тут, або поїхати далі в іншу пожежну частину. Ми вибрали саме це місце. На наступний день я познайомився з усіма співмешканцями, бо розумів, що я тут на довго...

III. Я в Європі

Як людина, яка прожила у Польщі 9 місяців, думаю, я маю право поділитися своїми враженнями.

Загалом у Європі мені сподобалось, там багато різних цікавих споруд, пам’яток і т.д. Люди доброзичливі, а ще у них смішна мова, чого тільки варте їх «Курва» і «Я пьєрдолє», які можна було почути через кожне їхнє слово. Але є у Польщі і неприємні сторони. Медицина в них, мабуть, найгірша, яку я бачив у своєму житті, а штрафи такі, що у кредит залізти можна...

Але як я вже сказав, на мою думку в Польщі непогано, але все ж таки я сумував по своєму рідному місту і друзям, тому ми повернулися додому, але побули ми там недовго, бо там стало дуже небезпечно, і я поїхав у Закарпаття.

IV. Західна Україна

Поїхали ми туди не самі, а з моїм однокласником, тому нудно у дорозі мені не було. Зупинились ми у селі біля міста Хуст у гуртожитку. Тут вже не як в Європі чесно кажучи... Магазинів хороших нема (тільки но сільський), тому їздимо скуплятись у місто. Люди тут неприємні і не думають про навколишніх, кругом сміття, селюки і любителі випити. Жах. Зараз я живу саме тут і дуже сподіваюся що скоро усе закінчиться і ми повернемось додому.