Костіна Кіра, 11 клас, Первомайський ліцей № 2

Вчитель, що надихнув на написання — Різченко Сніжана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мудреці кажуть, що коли хочеш, щоб війна продовжувалася, то можеш ненавидіти, а от якщо хочеш миру – віддай добро і просто люби!

Останнім часом забула, що таке спокійний сон. Вже забула про ті дні, коли в місті не лунали сирени.

Час такий швидкоплинний. Він навчає любити, берегти, цінувати, пам’ятати.

Мабуть, за цей час я швидко подорослішала. Я бачу, як ми захищаємо свою землю, ми допомагаємо своїм воїнам, ми цінуємо кожну мить, проведену з рідними. Ми віддаємо добро тому, хто цього потребує, ми просто любимо.

Я зрозуміла одне: доки живе душа народу – наш народ безсмертний.

Це дійсно так, бо що робить нас нацією? Наша душа, наша внутрішня сила, яка вкорінена в історію, культуру, традиції та мову. Як могутнє дерево не існує без свого коріння, так і народ не може існувати без своєї духовної основи, бо душа народу — це його національна самосвідомість, його неписаний код, який визначає, ким він є і яким шляхом йде.

Чи не так? Ви тільки подумайте!

Душа народу — це те, що неможливо побачити, але ж ми можемо її зараз відчути в кожному прояві життя: в його культурі, традиціях, мові, віруваннях і пам'яті.

Чи замислювалися ви раніше над цим?

Душа живе в кожній українській пісні, що співають на весіллях, у кожній маминій казці, що розповідають дітям, у кожному слові, написаному на сторінках великих письменників. Ця душа — невидима, однак вона пронизує всі сфери життя народу, роблячи його не лише фізичною спільнотою, а й духовною єдністю.

Я розумію, що ми знову проходимо той шлях, що доводилося пройти раніше.

Наш народ, навіть під загрозою знищення, зберігав свою душу, свою національну ідентичність. Згадаймо тільки про часи Київської Русі, боротьбу козацтва, визвольні змагання ХХ століття, а також сучасну війну за незалежність — все це етапи нашого історичного шляху, де ключову роль відігравала національна душа.

Ворог намагався знищити нас фізично, стерти нашу пам'ять, позбавити мови і культури, та завжди зазнавав поразки. Чому? Бо знищити фізично можна, а от душу народу вбити неможливо.

Війна, яку ми переживаємо сьогодні, є черговим випробуванням нашої нації на міцність. Але разом із тим, думаю, це ще одна можливість показати світові, що ми не просто існуємо — ми живемо і творимо майбутнє.

Нам важливо пам'ятати, що національна душа — це не лише минуле. Вона жива в сьогоденні й творить наше майбутнє. У наш час, коли культура і мова стають предметом боротьби за виживання нації, кожен з нас несе відповідальність за збереження цієї душі.

Знаю: сьогодні українська мова й культура переживають нове відродження, яке дає нам надію на краще майбутнє. Люди повертаються до свого коріння, забутих традицій, відновлюють мову, яка довго була під забороною чи зневагою. Це не просто данина минулому — це свідчення того, що національна душа жива, і її не можна знищити.

Ось чому доки живе душа народу — народ безсмертний. Ця думка підтверджується як нашою історією, так і нашим сьогоденням. Адже кожна нація, яка плекає свою духовність, яка зберігає свої традиції та культуру, стає незламною перед будь-якими випробуваннями. І кожен із нас, підтримуючи національну душу, долучається до великої справи — збереження нашої нації.

Ми є частиною безсмертного ланцюга поколінь, який пов'язує минуле з майбутнім. І наше завдання — передати цю душу нащадкам, так само як це зробили наші предки для нас. Тільки тоді ми зможемо бути впевнені, що наш народ залишатиметься сильним і непереможним, незважаючи на всі труднощі.

А сьогодні я впевнена, що війна – це подія, яку потрібно не тільки пережити, а й осмислити. Вона не тільки руйнує все навколо, але й веде до згуртування народу, об’єднує людей на шляху до нового життя. Тепер я це точно знаю!