Після початку повномасштабної війни життя моєї родини кардинально змінилося. Ми залишалися в Україні, в рідному місті Суми, постійно живучи в умовах тривоги, небезпеки та невизначеності. На початку 2025 року я разом із двома дітьми переїхала до Івано - Франківська, щоб забезпечити більш безпечні та стабільні умови для життя своїх дітей. Це було непросте рішення, адже нам довелося залишити рідних, свій дім, звичне середовище та починати все спочатку. На щастя, страшні кадри війни донька не бачила на власні очі, але загальна атмосфера лишила свій відбиток.

Найстрашнішим спогадом залишається перший день війни, перші вибухи на кордоні Сумської області, які я відчула крізь сон. Потім ми тижнями сиділи в підвалі і намагались заспокоїти переляканих дітей, щоб була повна тиша, бо біля будинку чулись автоматні черги. До війни старша донька Марія була активною, цілеспрямованою, відмінно навчалася, відвідувала музичну школу, була призеркою багатьох конкурсів і мала багато мрій. Однак війна, постійний стрес, дистанційне навчання та переїзд суттєво вплинули на її емоційний стан - знизилася мотивація, з’явилася втома, втрачено інтерес до навчання та улюблених занять, вона перестала мріяти і планувати своє майбутнє.

Попри апатію, Марія намагається чіплятися за творчість. Вона захоплюється письменництвом - пише тексти для ролей персонажів мультфільмів та ігор, створює маски в техніці пап'є - маше, в'яже іграшки в техніці амігурумі та відвідує дитячу театральну майстерню, розвиваючи акторську майстерність. Зараз для Марії дуже важливо змінити обстановку, отримати нові позитивні емоції та підтримку однолітків. Можливість поїхати в табір - це шанс для неї відновитися, знайти нових друзів і знову повірити в себе.