Микола Миколайович залишився в окупації, щоб інформувати ЗСУ про дії росіян. За це він мало не поплатився життям, бо, як виявилось, дехто з його родичів продався ворогу

Я живу біля Снігурівки Миколаївської області. До війни займався сільським господарством. Орендував шматок землі, обробляв, садив картоплю і продавав. 

Війна мене застала в ліжку. Подзвонила знайома з Миколаєва й сказала, що місто бомблять. Росіяни якраз обстрілювали ракетами військові частини та аеродром. Так я й дізнався о п'ятій ранку, що розпочалася війна.

Зруйнували в нас усе. Наше село росіяни окупували десь 17 березня. Зайшли й поселилися в нас у школі, у будинках – метрів за 150 від мене. У домівках людей, які виїхали, заселилися, вирили собі бліндажі, загнали танки у двори. 

Вони поставили блокпости, перевіряли постійно документи. Я пробув чотири місяці в окупації, а потім виїхав. Не хотілося кидати свій дім та нажите добро. Ми знали, що тільки-но хтось виїжджає з села – зразу в той будинок заселяються або звідти вивозять усю техніку.

З продуктами в перші два тижні було тяжко. Рятувалися тими запасами, що були вдома. А потім відкрили дорогу на Херсон. Люди там брали продукти й привозили сюди. Буквально через пару кілометрів уже наші стояли, але ми не могли просто переїхати. Нам заборонили виїзд на той бік - ми наче відрізані залишилися. Були відчинені невеличкі магазинчики. Купували там переважно хліб, бо грошей великих не було. Багато чого не могли собі дозволити. 

Росіяни перед тим, як зайти в Снігурівку, бомбили місто. А потім сказали, що це ЗСУ його обстріляли, а вони прийшли нас визволяти. Але ми прекрасно розуміли, що це не ЗСУ. 

Шокувала їхня неграмотність. Росіяни розповідали, що прийшли нас рятувати. Розказували якісь історії незрозумілі. Їм було по 20-25 років, ми їм ставили питання з історії, а вони навіть не в курсі, як усе відбувалося насправді. Там така пропаганда! Їх зі школи вчать, що українці – це вороги, що їх потрібно винищувати. Їм усім так мізки промили, що вони ні в що інше не вірять. 

Розповідали нам про нацистів, а ми питали, де вони їх тут бачили. Росіяни зациклені на тій версії, яку їм донесли, і не вірять, що насправді все по-іншому. Вони, до речі, були шоковані, що в нашому селі прокладений асфальт.

Я побув в окупації приблизно п'ять місяців і виїхав через Запоріжжя. Великий гак зробив, але вибрався. А виїхав, бо, можна так сказати, співпрацював із ЗСУ - телефоном передавав певну інформацію. Не знаю, як росіяни дізналися. 

Може, наші колаборанти допомогли, але по мене приїхали. Мені просто пощастило, що я в той момент був не на подвір'ї, а на городі. Побачив їх раніше і встиг заховатися. Мені десять днів прийшлося переховуватися. Я не приходив додому. Де міг, там і жив. 

Потім зрозумів, що в цьому нема сенсу. Усвідомлював, що ще нескоро наші зайдуть. Виїхав. А дізнався про звільнення, бо в мене був зв'язок із тими, кому я телефонував та передавав дані. Цей чоловік зі мною зв'язався і сказав, що він уже в Снігурівці. Я був на той момент у Баштанці. І десь днів через 4-5 повернувся, бо в мене тут робота. 

У хаті все було відчинене, дещо побите, а те, що легше, – винесене. Я одним автомобілем виїхав, а один тут залишився, то його окупанти забрали. 

Правда, через деякий час ЗСУ мій автомобіль знайшли. Він був у Херсонській області замінований. Хлопці розмінували й приїхали на моєму авто, і я його випадково побачив. Мені повернули машину.  

Війна все змінила, особливо – стосунки з тими родичами, які співпрацювали з росіянами. Із їхнього боку був «смотрящий», чи голова, не знаю, як його правильно назвати. І коли приїхали по мене й ще по інших трьох людей, то хоч ми довести й не можемо, але є здогади, що до цього доклала руку близька людина. 

З тими рідними, хто виїжджав, ми тепер стали ще ріднішими. Нас війна об'єднала. І навіть ті люди, які тут залишалися, таке пережили й не підкорилися, стали нам ріднішими. Тепер ми допомагаємо одне одному: комусь і хату підлатаємо, і вікна вставимо. Недавно знову були прильоти по селу, людям побило хати. 

Хочеться, щоб війна швидше закінчилася, але я розумію, що це не від нас залежить. Думаю, до осені закінчиться.