«Нам хочеться, щоб наші діти побачили рідне місто і будинок»

Розкажіть про свою сім'ю.

Я, чоловік, двоє дітей.

Завершіть фразу «Війна - це ...»

Це лихо, випробування і час змін.

Яким було ваше життя до війни?

З 2006 року я працюю в ДТЕК, у 2010-му вийшла заміж. Весілля було в Індії, у 2011 у нас народилася дочка. Ми з чоловіком і донькою жили окремо в нашому будинку, нас кілька разів на тиждень відвідували моя мама і бабуся. Приносили свої частування, грали з дитиною, а потім ми всі пили чай в просторій світлій кухні.

Мені дуже подобалася весна, коли на фруктових деревах починали розпускатися квіти і запах квітів був усюди. І літо, коли дочка засинала прямо у дворі у візочку.

У 2012 році я повернулася з декрету на моє місце роботи. Досить непогана локація дозволяла не витрачати час на довгі поїздки на роботу, навіть коли пізно її закінчували.

Перший день війни. В який момент ви зрозуміли, що все змінилося?

Наше життя почало змінюватися в кінці 2013 року, після хвороби померла мама. Тому чіткого розмежування дати початку війни не пам'ятаю, починалися події в Слов'янську, потім в Донецьку.

Почали говорити про людей зі зброєю. Потім ми самі почали чути постріли і звуки снарядів, що лунають вже в центрі міста. Колеги почали поступово їхати з Донецька до Запоріжжя. Я до кінця серпня 2014-го, за погодженням з директором, продовжувала працювати віддалено з дому. Дуже шкода було залишати навіть тимчасово бабусю, тітку і наш будинок.

Про що ви говорили з рідними і сусідами під час активних бойових дій?

Часто говорили про якесь місце, де в разі активних бойових дій можна сховатися. У нашому випадку це був льох, де був відкладений теплий одяг, їжа, ліхтарик і сокира.

Вразило, коли моя однокласниця вирішила показати бомбосховище, величезне, про яке ми в дитинстві не здогадувалися, неподалік від зупинки трамвая.

Звичайні люди тут обладнали кімнати, де були навіть іграшки, і в разі чого були готові ввечері переходити сюди з багатоповерхових будинків для своєї безпеки.

Що з пережитого досвіду війни вам запам'яталося найбільше?

Запам'яталося відчуття, коли навіть стіни трясуться, якщо в радіусі одного-двох кілометрів їдуть танки. Ще згадується, коли чоловік вирішив зірвати трохи яблук і груш до столу. Я була вдома і почула, як летить дуже близько снаряд. Тоді до нас прийшла в гості бабуся, ми хотіли навіть спуститися в льох, але всі просто залишилися неподалік, пересидівши цей момент.

Мені здається, після цього чоловік сказав, що ми не повинні це терпіти і пересиджувати. Ми прийняли рішення, що хоча б на пару тижнів ми поїдемо до Індії, а після цього будемо приймати рішення, що будемо робити далі.

Вам доводилося бачити військові дії на власні очі?

Дуже часто ми чули перестрілки, ввечері, виходячи на подвір'я.

Ви переїхали внаслідок війни? Як відбувався переїзд?

В кінці серпня 2014 року мій керівник зателефонувала мені практично в сльозах і сказала, що ситуація погіршується і скоро вам буде складніше виїхати з міста. У нас завжди були довірчі відносини. Якраз в цей момент ми вирішили поїхати.

Поки ситуація з місцем роботи вирішувалася – Запоріжжя або Київ – я оформила максимальну відпустку, і ми почали бронювати квитки в Індію. Так як ми захотіли забрати свого собаку з собою (це був уже великий ротвейлер, трохи менше року), не всі авіалінії погоджувалися перевезти великого собаку. Ми знайшли і забронювали квитки, за які в Києві передали гроші наші знайомі, тому що картою ми не могли розрахуватися.

Практично в той же день я викликала таксі, на ньому ж ми їхали згодом з Донецька до Борисполя, оформили паспорт для собаки, купили найбільшу клітку для перельоту, вживили чіп.

Все це супроводжувалося пострілами, що лунали в місті.

Уже ввечері ми виїжджали втрьох, у нас було пару валіз з літніми речами і клітина для собаки на задньому сидінні таксі, де ми сиділи з дитиною, попереду сидів чоловік і в ногах терпляче сидів собака.

Поїздка була дуже виснажливою, зайняла годин 12, ми проїжджали періодично в кожному місті блокпости, де перевіряли наші документи люди з автоматами.

Ми вранці були в Борисполі, переїхавши вже в іншу реальність, від якої встигли відвикнути за пару місяців в Донецьку, і після тривалого перельоту з пересадкою були в Делі. Забрали речі, але нашого терплячого собаку не пропустили, ми не передбачили запрошення з боку Індії для прийняття нашого собаки. Нам з дитиною довелося ще години чотири провести на митниці, поки чоловік оформив довідку для собаки.

Нас зустрів брат чоловіка.

Ми сіли в машину і від втоми і пережитих емоцій покотилися сльози.

Нас чекала поїздка ще години чотири. В Індії ми перебували близько пів місяця, відвідали Голден Темпл, Чандігарх. І як раз в цей період було прийнято рішення, що робота ДТЕК триватиме в Києві. Ми в свою чергу теж вирішили, що повернемося в Україну і спробуємо новий формат життя.

На жаль, наш собака залишився з братом чоловіка в Індії, тому що умови оренди не дозволяли переїхати з собакою. Наші знайомі знайшли квартиру для оренди в Києві, де народилася вже друга дочка і де ми досі і проживаємо вчотирьох. У Донецьку ми жодного разу не були після цього переїзду.

Якою була найважливіша подія цієї війни для вас? Як вона змінила саме ваше життя?

Рішення про переїзд.

Яка ймовірність того, що ви повернулися б додому, коли війна закінчиться?

Звичайно, нам хочеться, щоб наші діти побачили рідне місто і будинок. Але з іншого боку, ми не хочемо руйнувати наші спогади і відчувати розчарування.

Які зміни принесла війна в ваше життя?

Нам довелося кардинально змінити життя і звикати розраховувати на себе.

Як війна вплинула на ваш повсякденний побут (доступ до води, до їжі, можливість вільно пересуватися, безпеку, фінансовий стан)?

Досить небезпечно було виходити вже влітку 2014 року навіть за продуктами в магазин, дуже некомфортно було без нормально працюючої банківської системи, без нормально функціонуючої пошти.

Чи отримували ви або члени вашої сім'ї гуманітарну допомогу?

На дітей у мене оформлена державна допомога переселенців. У 2016 році два-три рази ми отримали гуманітарну допомогу від благодійної організації «Самаритяни» - продукти і підгузки для молодшої дочки. Будь-яка допомога – це завжди важливо.

Хто з організацій або окремих людей, на вашу думку, найбільше допоміг мирним за час конфлікту?

На слуху завжди Фонд Ріната Ахметова, досить багато подій і глобальних програм.

Чи відчуваєте себе в безпеці?

Коли є легітимність, можна себе відчувати в безпеці і мати деяку впевненість, хоча, звичайно, не абсолютну.

Про що ви мрієте?

Щоб всі близькі були здорові і щасливі, про добру освіту для дітей, про власне житло, про можливості подорожувати без обмежень.

Що таке щастя?

Гармонія, почуття впевненості в майбутньому, близькі поруч, захоплююча робота, міцне здоров'я, можливість допомагати іншим, добробут, можливість вибору.