Після бомбового удару наше житло було пошкоджене, тому ми були змушені переїхати в село. Але і там безпеки не знайшли. У грудні, під час обстрілів енергетичної інфраструктури, ракета впала біля будинку, в якому перебувала вся наша родина. Уламками засипало все навколо, будинок було пошкоджено, а піч завалило.

Зараз ми живемо без елементарних побутових умов. У будинку немає опалення, протікає дах. Після всього пережитого нам доводиться не лише справлятися зі страхом, а й щодня вирішувати найпростіші питання виживання.

Коли почалися перші бомбардування і пролунали страшні вибухи, ми ховалися та спали у підвалах. Саме там, після вибухів, ми пояснили дітям, що почалася війна.

Одним із найстрашніших моментів став вибух ракети Х-110 на прибудинковій території, коли вся родина була вдома. Над нашими головами пролетів справжній град уламків. У ті секунди ми не знали, чи залишимося живими.

Війна психологічно вплинула на всіх наших дітей. У них з'явилися проблеми зі сном і мовленням, затримка росту. Діти стали плаксивими та боязкими. Пережитий страх продовжує позначатися на їхньому стані.

Ми також стикнулися з нестачею продуктів та медикаментів. Особливо важко було, коли хворіли діти, а необхідних ліків не було. Доводилося самостійно шукати їх, звертатися до інших людей і просити про допомогу.