Ми з Бахмута, але до війни жили у Харкові. 24 лютого прокинулась від дуже знайомих звуків. Пішли прильоти і побігла будити сина, він прокинувся і дуже перелякався цих звуків. Зібрали необхідні речі та вдяглися, потім сиділи у коридорі слухали звуки прилетів, щоб вирахувати закономірність по часу перерв, але її майже не було. Гатили з усіх сторін.. На вулиці було дуже багато людей і всі бігли до метро, с сумками та з домашніми тваринами. Ні інтернету, ні зв'язку, а гроші зняти з карти не було де. Я сиділа і навіть не розуміла, як тактично розповісти дитині, що коїться і навіщо все це, навіщо сидіти у занедбаному підвалі, коли ми поїмо, коли підемо додому спати, чому вдома теж стало холодно, чому треба спати на ковдрі в ванній, а не на ліжку і коли це все скінчиться... Виїхати без грошей з району ХТЗ.

Були у знайомих на Салтівці, їх забирали перед виїздом, в їх районі було дуже гаряче, так би мовити, там горіли багатоповерхівки, бігали перелякані тварини, яких покинули, кричали і ревіли люди над померлими. Там прямо на вулицях лежали тіла людей, їх вже не забирали, бо нікуди і приїхати туди - важко. Запах пороху та смерті досі в пам'яті. Усю дорогу я тримала сина з закритими вушками та очима, такі спогади точно не потрібні.

Ми кип'ятити зібрану воду і можна було вживати. Їжа, яка була вдома - крупи, макаронні, чай, навчилася пекти хліб поки світло було. Гігієна і ліки було розкішшю, у чергах в аптеку треба було стояти чотири години. Ми були там до 8 березня, але здавалося пройшли місяці. Мої батьки померли ще до війни. Залишилися бабуся та тітка, але вони в іншій країні, а з чоловіком у розлученні, він в ЗСУ ще з 2017 року, з його батьками не спілкуємося, тільки з його бабусею і тільки телефоном наразі, бо вона далеко. Зараз ми у місті Горішні Плавні Полтавська область, вразили місцеві люди: добрі, допомагали усім. До війни заробляла працюючи у пекарському цеху, зараз роботи не знайшла ще, але потроху ходжу на навчання по шиттю безкоштовно. Залишилися ключі від квартири у Бахмуті. Більше від неї нічого не залишилося. Фотографії минулого життя теж іноді дають багато добрих спогадів, але в той самий момент і болю теж. Багато знайомих вже загинуло від війни.