Війна знову кардинально змінила життя нашої родини. Нам довелося виїхати до Польщі, а згодом повернутися додому. Тепер ми живемо у прифронтовій зоні, а дитина змушена навчатися онлайн. Звичне життя, яке ми намагалися відновити після 2014 року, знову було зруйноване.

24 лютого ми всі були вдома. Після подій 2014 року ми майже одразу зрозуміли, що почалася повномасштабна війна. Нашій дитині тоді було 14 років, тому вона сама усвідомила, що відбувається, і не потребувала пояснень.

Найстрашнішим днем для нас стало 8 квітня 2022 року. Цей день назавжди залишився у пам'яті нашої родини як один із найважчих за весь час війни.

Особливо важко пережив ці події наш дідусь. Він дуже злякався і морально не зміг оговтатися після пережитого. Відтоді ми намагаємося не залишати його самого, адже він досі потребує постійної підтримки та присутності близьких.

Найважче було на самому початку повномасштабного вторгнення, коли навколо панували паніка і невідомість. Згодом завдяки допомозі гуманітарних організацій ситуація із найнеобхіднішим поступово стабілізувалася, і ми змогли впоратися з побутовими труднощами.

На жаль, із мирного життя ми не змогли зберегти жодної пам'ятної речі. Натомість залишилися інші, болючі спогади - сліди від розриву касетної бомби на нашому будинку та даху. Вони щодня нагадують про те, що пережила наша родина.