Війна повністю змінила наше життя. Ми були змушені покинути власну домівку, залишивши майже все, що мали. Нашій дитині довелося пережити не лише сильний психологічний стрес, а й струс мозку. За одну мить ми втратили відчуття безпеки, дім і звичне життя.

24 лютого ми спали. Нас розбудили потужні вибухи. Здавалося, що все небо падає, навколо лунали крики людей. Ми жили на Північній Салтівці - одному з районів Харкова, який зазнав найбільших руйнувань. У паніці не було часу ні на роздуми, ні на пояснення.

Наша дитина сама зрозуміла, що почалася війна. Вона була дуже налякана, але через страх і хаос ми не могли знайти слів, щоб пояснити їй, що відбувається. Найстрашнішим став момент, коли над нашим будинком пролетів літак і скинув бомбу просто у наш двір. Цей день назавжди залишився у нашій пам'яті.

Після пережитого дитина дуже змінилася. Вона замкнулася в собі, майже не проявляла емоцій і не хотіла ні з ким розмовляти. Ми звернулися по допомогу до психолога, щоб допомогти їй поступово впоратися з пережитою травмою.

Поки ми не змогли виїхати з Харкова, нам було дуже важко з найнеобхіднішим. Ми пекли хліб і часто саме він був нашою основною їжею. Це допомогло пережити найважчі дні, доки ми не змогли залишити місто, яке стало небезпечним для життя.