Ранок 24 лютого 2022 року почався для Анатолія з підрахунку ракет, збиття яких він побачив на власні очі. Потім – дзвінки сину, друзям, знайомим із найстрашнішою новиною – війна! Разом з родиною сина – переховувалися у погребі. Але постійні вибухи дуже лякали маленьких онук. На початку березня дружина Анатолія разом із невісткою і онуками виїхали до Польщі. Анатолій із сином залишився боронити рідні Іванковичі: робили барикади, возили пісок та гуманітарку. «Все одно треба бути. Бути, робити і жити тут», – вважає Анатолій.