Війна принесла нашій родині важкі втрати. Ми втратили близьких людей, житло та роботу. Все, що раніше створювало відчуття стабільності та звичного життя, було зруйновано.

На момент початку повномасштабного вторгнення я разом із дітьми перебувала в окупованому Донецьку. Ми повернулися туди через онкологічну хворобу моєї мами. Новина про початок великої війни стала для нас шоком. До цього, у 2014 році, ми жили в Бучі, де залишилося багато наших друзів. Тепер вони також опинилися в окупації, і ми постійно хвилювалися за їхню долю.

Діти зовсім не очікували, що станеться щось подібне. Вони дуже переживали за рідних і близьких, не знаючи, що з ними відбувається і чи перебувають вони в безпеці.

Одним із найстрашніших моментів став червень 2022 року. На моїх очах загорілася маршрутка, в якій загинули 12 людей. Побачене неможливо забути, і цей день назавжди залишився одним із найболючіших спогадів про війну.

Пережите сильно вплинуло і на дітей. У молодшого сина почалися панічні атаки, які періодично виникають і досі. Війна продовжує нагадувати про себе навіть тоді, коли безпосередньої небезпеки поруч немає.

Ми також зіткнулися з побутовими труднощами. Однією з найбільших проблем була відсутність води. На тлі всіх втрат навіть найпростіші речі, які раніше здавалися звичайними, перетворилися на щоденну боротьбу.