Я автокранівник. Їхав у відрядження на місяць. Ми мали будувати тік. Серед дороги мене повернули, і я поїхав назад у Комишуваху. Таким був мій перший день війни. 

Ми спочатку не усвідомили, а коли по нас почали стріляти і ми на власні очі побачили вибухи, тоді вже зрозуміли, що це - війна.

Останньою краплею для рішення про виїзд стало те, що коли я був на роботі, то на мене на парашуті спускалась бомба. Я залетів під КамАЗ. Перелякався. Відтоді я переїхав у Запоріжжя до дочки. 

Я працював на заводі у Комишувасі, раз-двічі на тиждень виходив на роботу. У завод влучило і ми прибирали наслідки вибуху. І в цей момент прилетіло ще раз. 

З продуктами було нормально, гуманітарну допомогу нам видавали. Потім я переїхав у Запоріжжя, тут двічі отримував.

Я продовжую працювати. Коли є робота, приїжджаю. Тоді виплачують зарплатню. 

Одна моя дочка у Запоріжжі, інша - в Австрії. Там теж - не мед. Займається дітьми.

Спочатку було психологічно дуже складно. Перші дні ховався у підвал. Потім упав, зламав ребра, був у лікарні. Відволікають прогулянки містом, робота. 

Коли почнуть виганяти русню, тоді й закінчиться війна.

Хочу, щоб дочка з внуками повернулась з Австрії.