Батьки Дар’ї скооперувались з сусідами, у яких залишились машини, і поїхали з Маріуполя. Попереду побачили ще одну колону, яку розстріляли російські вертольоти

24 лютого, як тільки ми прокинулися, стали телефонувати друзі. Всі казали, що війна почалася, але одразу не вірилося. Коли ввімкнули новини і побачили звернення Зеленського про початок повномасштабного вторгнення, тоді вже повірили.

В перші два-три дні відстоювали черги до аптек, щоб хоча б щось купити. Їжа була, але все одно бігали, наприклад, на фабрику «Рошен» - щось купували або брали там те, що могли. 

Коли було більш-менш тихо, то готували на вулиці, а як десь щось свистіло, тоді ховалися до будинку. 

Найстрашніше було покидати свою домівку. Евакуації офіційно не було. Сказали: «Виїжджайте на свій страх і ризик». І було страшно, бо ми не були впевнені, що всі виберуться живими.

Зібралися колоною біля під'їзду зі знайомими, сіли по машинах і рухалися до виїзду, де морський порт. Там уже колона стояла. Потім її почали обстрілювати з вертольотів.

До Мангуша ми їхали з Маріуполя годин шість. І потім ще до Запоріжжя - годин 10-12. В якомусь селищі за Мангушем зупинилися хоча б хліба купити, бо в нас взагалі нічого не було. 

Вийшов до нас чоловік, каже: «Ходімо зі мною, я вам трішки дам. Я й сам сидів на Азовсталі, тільки-но виїхав». І люди всім селищем зібралися й дали нам, що могли. Це було дуже зворушливо.

Ми виїхали до Києва. Бо я вирішила тут вступати до вишу. В інших містах не було спеціальності, на яку б мені хотілося, і батькам роботу було не так-то легко знайти. 

Їхати за кордон навчатися важко було б. Тут атмосфера рідніша, а за кордоном усе інакше, і навчання також. Та й мову треба добре знати. Я вважаю, щоб вивчитися на фахівця, потрібно добре розуміти те, чого тебе навчають. Не знаючи мови, це було б важко. 

Хотілося б завершити війну найближчим часом. Мабуть, вона закінчиться якимись домовленостями. Хочеться в майбутньому жити без війни, щоб можна було щось планувати, спокійно жити, а не щодня готуватися ще кудись тікати. Хочеться, щоб була якась надія та впевненість у завтрашньому дні.