Скакаліна Мілла, 10-б клас, Кременчуцький ліцей № 5 імені Т. Г. Шевченка

Вчитель, що надихнув на написання — Заплішко Ольга Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна ніколи не приходить тихо, так було й у нас. Мрійливі сни перервала вперше почута несамовита сирена. Широко розкриті очі, що так й нили від ще недавнього сну. Ґвалт з сусідньої кімнати, де батьки не розуміли, як таке сталось. У той самий момент було не зрозуміло, про що вони? Чи це жарт якийсь. Проте, на жаль, усім нам, це була жорстока реальність під назвою "Війна".

Пам'ятаю, як за декілька днів усе змінилось. Люди, начебто божевільні почали скуповувати продукти з полиць магазинів. Виїхали знайомі, друзі й змінилось, знову.

Дні йшли, проте кожен новий день ніс у собі нові сльози та біль на серці, бо у ті моменти, руйнувались домівки, сім'ї, життя.

Мені пощастило народитись у місці, куди майже не прийшла війна. Але навіть так, я пам'ятаю, як й до нас прилітали птахи смерті. Торгівельний центр "Амстор", що забрав із собою стільки життів… Це був не єдиний раз, мабуть, й не останній.

Ці події загартували нас, зробили лише міцнішими, що допомогло у свій час надати домівки тим, хто, на превеликий жаль, був позбавлений свого через загарбників.

Проте ми не зламались.

Українці шанують те, що роблять Збройні Сили заради нас. 

Герої Кременчука виконали обов'язок перед народом та державою, тим самим назавжди віддавши свої життя, заради майбутнього. Ніколи не забудемо цей час, що залишиться внесеним до сторінок з історії. Понесем із собою, щоб не дати війні статися знову.

Згадуючи свій шлях, я спостерігала різні миті життя: сумні та радісні…Озираючись назад, побачила, як війна змінила Україну, мову, мене. Сумую за днями спокою та миру. Мирні часи народжують віру в людяність, а тяжкі — героїв, що будуть її захищати.

Я дитина війни, понесу на собі боротьбу, котра триває навіть не 1000 днів, а небагато більше.

Тому з гордо піднятою головою можу сказати: "Я українка, піду з іншими до перемоги нашої батьківщини, рідного краю України!"